Розвиток здібностей та інтересу учнів до читання української літератури

 Розвиток здібностей  та інтересу учнів до читання  української літератури

Вступ

 

     Я переконана в тому, що кожна людина потенційно від­крита для того, щоб зануритися у світ іншої ре­альності. Книжка — це інша реальність. Та ре­альність, яка недосяжна для більшості людей, тому що її творять люди, наді­лені від природи художньою уявою, які здатні свій внутрішній світ перелити в світ образів. Як тепер модно говорити: «перетворити в текст». Саме слово текст мені не дуже подобається, тому що це слово, цей термін дещо охолоджує, над­то раціоналізує те, що я називаю художнім світом. Усі ми в дитинстві вірили у диво, перетворення, зачарування. І, мабуть, для багатьох із нас роль казкової феї, яка дарує віру у неповторність і глибину на­шого буття, зіграла художня література, тобто книжка. Велика мудрість батьків  , а пізніше і вчителів полягає в тому, щоб зачарувати учня книжкою.

     Все це має набувати «живих» форм , «живих» у тому змісті, що воно будуватиметься на певних асоціаціях, які для учнів  є зрозумілими, але з іншого боку все-таки має відкривати йому те ,   чого він не знає, весь той колосальний комплекс художніх образів, який  витворила людська уява протягом багатьох-багатьох віків і за допомогою яких людство намагається пояснити свою сутність, зрозуміти себе. Введення учнів у цей світ, безперечно, дуже важливе, і, на мою думку, має відбуватися саме  через  її споріднення з книжкою. Важливо також знайти оту необхідну пропорцію, коли національне, те що генетично закладене у дитині, те, що передається із  покоління в покоління, але, якщо його не відродити, не збудити, то воно може  так і далі «спати», ставатиме базовою основою формування загальнолюдського психологічного і культурологічного світу.

     Справжній учитель, на мою думку має знати, як кожен із його учнів сприймає художній світ: чи як цілісно-реальний, чи через окремі елементи цього твору, певні образи і наскільки він перебуває в полоні, в хорошому змісті слова, того світу, який відкрила йому книжка. І тому вчитель, який починає працювати із дитиною, — це вчитель особливий! Ясна річ, культивувати любов до книги і не любити її — це не ре­ально. А далі починається процес, покликаний навчити сприймати художній твір і, насамперед, я переконана, що він повинен бути акцентований на то­му, що новий твір — це нова художня реальність, ціла естетична система, і то­му твори для такого навчанні мають добиратися художньо найдосконаліші.

     І тут не можна висувати на перше місце ні проблеми, ні ідеї, ні теми, а пови­нний бути світ як художня цілісність, як художня система. І от  в  оцій худож­ній системі буде дуже цікаво вчителеві показати як побудований цей світ, за якими законами будується новий художній світ, в чому магія цього творення і як митець може витворити із своєї уяви, на реальному ґрунті новий худож­ній твір. І нам не треба руйнувати магії творення, бо як тільки ми починаємо розчленовувати художній твір навіть найдосконалішою аналітикою, цей твір починає згорати.

      Ми ж повинні підготувати учня до сучасного жорсткого , якщо не сказати жорстокого світу , конкуренції ,боротьби , насильства тощо. Для того , щоб протистояти цьому , потрібно виховувати молоду людину так , щоб вона відрізняла добро і зло і стояла на пози­ції добра. Займати позицію добра — це не означає бути войовничою! Вона пови­нна бути морально стійкою! І якщо повертатись до  літературного ка­нону, то він має бути насамперед естетично довершеним, щоб учень  розумів: художній світ значно багатший і цікавіший, ніж повсякденності, також він має базуватися на ідеалах добра, правди людяності, справедливості, любові до ближнього, до природи, до світу. Ще Гумбольдт говорив, що під час формування особистості важливі не так знання, як виховання, коли плекаєть­ся індивідуальність, коли твориться індивід. Це, так би мовити, індивідуальне творення особистості. Це надзвичайно велика, комплексна проблема, що по­требує і глибоких знань, і плекання моральності, і формування духовного світу, естетичних смаків, і вміння зробити правильний вибір. Це стосується не лише життєвого шляху, а й книжки для читання.

     Ми бачимо, що із книжкою можна творити чудеса! Книга може працювати так. як не спра­цює жодна інша інформаційна система, будь-яка виважена і продумана полі­тика! Тому що через книжку ми не тільки можемо плекати духовність, мораль­ність, благородство, гармонійність, а й виховувати почуття патріотизму, любові і поваги до своєї землі, своєї культури, до своїх традицій, до своєї літератури і до самих себе. Бо, ще раз наголошу, для людини читати — це природно!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Форми та методи розвитку читацьких інтересів

 

     У процесі становлення інформа­ційного суспільства актуалізуєть­ся проблема залучення учня до читання. Новітні інформаційні тех­нології розширюють можливості навчання, інтенсивного розвитку і самоосвіти особистості, виступа­ють засобом, що дозволяє витрача­ти набагато менше часу на пошук, передачу, отримання інформації. Стрімке зростання обсягів інфор­мації відбувається при одночасному скороченні часових меж її понов­лення. Безперервна освіта прий­шла на зміну «освіті на все життя». У зв'язку з цим виконання про­фесійних обов'язків потребує від людини постійного підвищен­ня кваліфікації, оновлення знань, «занурення» в нові інформаційні потоки.

          Таким чином, роль читача як базо­вої складової інформаційної куль­тури особистості у процесі форму­вання інформаційного суспільства І підвищується. Разом із тим відзначається падіння престижу читання, відторгнення від читання великих груп населення.

         Сьогодні читання і читацька гра­мотність (культура читання особис­тості) високо оцінюється світовим співтовариством. 2003-2012 ро­ки оголошені ООН десятиріччям грамотності. Однак в Україні, як і в багатьох країнах світу, відбуваєть­ся процес падіння рівня читацької  культури населення.

         Спостереження батьків, педагогів,  бібліотекарів показують, що сучасні учні  стали читати значно менше, ніж їхні однолітки 10-15 років тому. Можливо, це пов'язано із тим, що змінилося ставлення до  самоствердження особистості в суспільстві. Якщо раніше моральність, естетична культура були показниками соціального розвитку особистості, то тепер пріоритетом став матеріальний успіх. Дорослі, схви­льовані пріоритетами матеріаль­ного добробуту, перестали бути взірцем високої культури в цілому і читання зокрема. Діти часто не мають перед собою людини, яку слід цінувати і поважати за те, що вона начитана, освічена, культурна. Батьки визнають, що їх вплив на розвиток читацьких інтересів по­слабшав, їм значно важче спону­кати дітей до читання, бо вони самі мало читають.

           Основними критеріями невисокого інтересу до читання, на думку учнів , є: захоплення телевізором, комп'ютером, зниження інтересу до читання в суспільстві в цілому, І посилення  прагматичного  підходу до життя, мала кількість цікавої  літератури на вітчизняному ринку, і засилля низькопробної продукції,  бідність дитячих бібліотек, переконаність у тому, що сучасна література нічого не навчає.

Що ж читають наші учні?

      Учні першого курсу на перше місце поставили пригод­ницькі твори, далі - детективи, науково-популярна, технічна літе­ратура, фантастика.

    Наявність чи брак інтересу до читання — основний фактор ставлення учня  до книги і критерій  її оцінки. Криза  читання, про яку так багато говорять  останнім часом, полягає не лише в тому, що учні перестали читати,  а й у тому що в них не розвинений  або втрачений інтерес до цього виду  занять. Читання без інтересу, зацікавленості перетворюється у фор­мальну діяльність, позбавлену для підлітка принадності, а отже й ефективності.   Книгою   користуються. З нею працюють, здобувають знання, інформацію. Але не читають, І якщо вважати читанням особливе  емоційно-творче життя, що збага­чує особистість. Ось чому необхідні зусилля всіх зацікавлених сторін, щоб спонукати ліцеїстів  до усвідомле­ного читання літератури всіх жанрів і напрямів.

       Для формування читацького інте­ресу необхідно створити ситуацію, у якій читач вперше перебуватиме в стані зацікавленості читанням, а потім із урахуванням інтересів, що склалися, багаторазово відтворюва­ти зацікавленість новими книгами, сприяючи її підтримці, закріплен­ню, переходу в стійку рису читаць­кої психології особистості.

       Коли йде мова про читання, то різни­ця між «треба» й «хочу» дуже суттєва. Давно встановлено: мотив діяльності визначає його результат. А в читан­ні інтерес — це головна мотивація, яка підтримує читання у творчому режимі, забезпечуючи вплив книги на внутрішній світ читача.

        Причиною інтересу до певної кни­ги чи теми найчастіше є створені образи (фантазії, мрії), пов'язані з досягненням мети, яку поставила перед собою людина. Саме внутріш­ній стимул спрямовує на досягнен­ня цілей. Однак наявність стимулу ще не свідчить про те, що мотив читання виникне обов'язково.

        Можна лише сподіватися, що, чи­таючи за завданням, за покликом моди, для оцінки чи для участі в грі, учень може відкрити в тексті те, що схвилює його, захопить, спонукає замислитися і включитися в життя персонажів. Головний мотив читан­ня — це внутрішній потяг, рушійна сила — внутрішнє бажання спілку­ватися з гарною книгою.

        З метою виховання любові до ху­дожньої літератури в повсякденній навчально-виховній роботі вчителі-філологи - використовує­мо прийом концентрованого ціле­спрямованого впливу на свідомість і почуття учнів. Особливість нових підходів до популяриза­ції художньої літератури, до роз­витку читацьких інтересів полягає у створенні широкого активу й ко­ординації його діяльності, спільно­му пошуку нових форм і методів, що відповідають особливостям сьогодення, завданням духовного розвитку дітей. Ці підходи нада­ють учням  широкі можливості для осмислення, співпереживан­ня, творчої переробки і засвоєн­ня морального досвіду попередніх поколінь і творення на основі цього досвіду.

      На мою думку, робота з розвит­ку читацьких інтересів має бути в усіх сферах професійної діяльності вчителя-філолога: і на уроках, і під час проведення виховних заходів, і при безпосередньому спілкуванні з учнями, оскільки досвід особистісного читання самого вчителя — фактор більш потужний, ніж будь-який інший, адже він може відкри­ти учневі шлях до книги, зумовити радісну мотивацію читання.

        Для організації популяризації укра­їнської книги слід усвідомити най­важливіші цілі та завдання, що сто­суються вивчення української мови та літератури в школі: формування наукового уявлення про походження, розвиток і будову мови та її роль у житті людини і суспільства, ово­лодіння правильною усною і писем­ною формою української літера­турної мови, збагачення і розвиток мовлення до рівня, який забезпечив би активну участь у виробничій та суспільній діяльності.

       У Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI ст.) одним із найважливіших завдань визначено «прилучення до літератури, музи­ки, образотворчого мистецтва, над­бань народної творчості, здобутків української і світової культури» . А література рідного краю — чи не найважливіший механізм та­кого прилучення. Тому значну увагу завжди приділяємо вивченню літе­ратури рідного краю.

      Велике значення у виховному про­цесі має момент дотичності до ав­тентичного, історичного, одночас­но величного і близького: оселі, де жив і працював письменник-земляк; рукописів його творів; родичів, живих свідків духовної біографії. Ці внутрішні спонуки присутні в кожній людині, і це викликає інте­рес до тих чи інших творів земляка.

Щоб зацікавити учнів можна запропонувати спільно створити  карту «Хмельниччина  літературна», на якій позначаємо всі місця, пов'язані з життям і творчістю видатних письменників-земляків.

          Звичайні форми проведення уроків літератури неефективні для про­будження читацького інтересу, то­му бажано проводити  уроки-презентації цікавих книг. На першому такому уроці відбуваєть­ся знайомство з учнями як чита­чами. Учні готують розповідь про свої читацькі уподобання і знайом­лять групу із улюбленою книгою. Усі відомості занотовуємо в «Щоден­ник вивчення читацьких інтересів», який потім поповнюється результатами анкетування, учнівськими роботами. Наступні уроки готують учні, об'єднані в групи за спільними інтересами. До заняття учні виго­товляють афіші, реклами видань та видавництв, з допомогою вчителя укладають каталоги книг за уподо­баннями.

         Намагаюся урізноманітнити фор­ми проведення уроків з позакласного читання, проводячи круглі столи, ігри, бліц-турніри, зустрічі з пись­менниками, творчі вечори юних письменників. Учні поступово  вчаться писати відгуки та рецензії, пробують себе в ролі письменників.      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                       

 

 

Інтерактивні методи на уроках української мови та літератури

 

     У світі людства нині відбувається переорієнтація всієї системи цінностей найвищою з ,них визначаєть­ся людина. Загальнопланетарний культурний процес, власне життя тяжіють сьогодні до позитивного начала загальнолюдських ціннос­тей, гармонії людини та природи, соціальної справедливості, свобо­ди, творчого самовираження.

      Не обминули ці процеси й Украї­ни, де справа формування людини як самоцінності, виховання в неї високих інтелектуальних і мораль­них якостей, здатності мотивова­но добирати адекватні засоби для реалізації особистих і суспільне зна­чущих прагнень набуває державної ваги. Міжлюдські стосунки, засно­вані на нових, демократичних заса­дах, потребують іншого підходу: не волюнтаристського, характерно­го для командно-адміністративної системи тоталітарного характеру, а доказового, коли виникає необ­хідність (і можливість) переконува­ти й доводити.

       Педагогічні інновації пов'язані сьо­годні із застосуванням інтерактивних методів у навчальній та вихов­ній діяльності вчителя, «Інтерактив­ний» означає здатність взаємодіяти в процесі бесіди, діалогу з чимось (комп'ютером) або кимось (люди­ною). Отже, інтерактивне навчан­ня — це насамперед діалогове на­вчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня.

        Які ж основні характеристики інтерактивну ? Передусім — це спеціаль­на форма організації пізнавальної діяльності. Вона передбачає конк­ретні завдання. Одне з них — ство­рення комфортних умов навчан­ня, за яких кожний учасник про­цесу відчуває свою інтелектуальну спроможність. Це робить продук­тивним і сам процес навчання.

        Слово «технологія» — грецьке. Ми звикли до термінів «комп'ютерні технологи», «космічні технології», «соціальні технології». Технології, спрямовані на розвиток особис­тості, називаються гуманітарними. Ті з них, які виступають елементом освіти, є педагогічними.

        Інтерактивні технології (ІТ) можна представити як різновид активних методів навчання. Суть інтерак­тивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається.

       Це — спів-навчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель; й учні є суб'єктами.

      Учитель виступає лише в ролі орга­нізатора процесу навчання, лідера групи учнів. ІТ найбільше відпові­дають особистісно орієнтованому підходу до навчання.

        У процесі застосування інтерактив­них технологій, як правило, моде­люються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спіль­ного розв'язання, застосовуються рольові ігри. Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії з навчанні.

•  Інтерактивні  технології  дають можливість забезпечити глибоке вивчення матеріалу. Учні освою­ють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку). Про цьому від­соток учнів, які засвоїли знання, досить високий (понад 50).

•    Змінюється роль учнів. Вона пе­ретворюється на активну: учні приймають    важливі   рішення щодо процесу навчання.

•    Змінюється   основне   джерело і мотивації навчання. Воно стає внутрішнім ,  це інтерес самого  учня.

•   Значно підвищується роль особистості педагога. Педагог більше розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор. 

•   Засвоєння   незначного   обсягу інформації  потребує  значного  часу.

• Кожна інтерактивна технологія і потребує попереднього розгляду й навчання учнів процедури. Викладач має менший контроль над  обсягом  і  глибиною   вивчення, часом і ходом навчання. Результати роботи учнів менш передбачувані. Дисципліна учнів на інтерактивному, уроці може бути проблемою для вчителя.

•    Практично  відсутні  методичні  розробки та література з інтерак­тивних технологій.

    Як  правило,  сучасна система на­вчання вимагає від учителя охоплення великого обсягу інформації, вона орієнтована на рівні «знання» й «розуміння». Це підштовхує педагога на використання в основному пасивних методів навчання.

     У середньовіччі використання па­сивних методик було виправдане. Учитель мав можливість передати весь обсяг відомої на той час інфор­мації з будь-якого предмета своєму  учневі. У сучасному світі ситуація кардинально змінилися. Неможливо одній людині знати все. навіть  у якійсь вузькій царині. До того ж численні факти містяться в пам'яті комп'ютера.

     Учні ж повинні мати цілком інші навички:   думати,   розуміти   суть  речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактува­ти її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й відстою­вати особисту думку . Саме цьому сприяють інтерактивні технології.

       Інтерактивні методи на уроках

•    Робота в малих групах — дає змогу учням  набути  навичок, необхідних для спілкування та співпраці. Вона стимулює робо­ту  в  команді.   Ідеї,   вироблені в групі, допомагають учасникам  бути корисним одне одному. Висловлювання думок допома­гає їм відчути особисті можли­вості та зміцнити їх.

•    Робота в парах — одна з форм роботи в малих групах. Кожна пара обмінюється своїми ідеями та аргументами з усією групою, що допомагає провести дискусію.

      Ці форми роботи дуже ефективні на уроках української мови. Учні із задово­ленням перевіряють знання правил одне в одного. Крім того, у них з'являється живий дух суперництва, тому кожна група прагне викона­ти завдання краще. У групах діти спроможні раціонально розподіля­ти навантаження, щоб найслабші теж брали посильну участь й ово­лоділи матеріалом, що вивчається.

•    Розв'язання проблем — метод, за допомогою якого можна вирі­шувати   більшість  дилем.   Він складається з кількох етапів:

—  аналіз проблеми;

—  пошук розв'язання проблеми;

—  вибір розв'язання.

•   Симуляційні ігри (симуляції) — це створення вчителем ситуації, під   час   яких   учні   копіюють у спрощеному вигляді процеси, які відбуваються в справжньо­му суспільному,  економічному та політичному житті. Під час симуляції не йдеться про демон­стрування акторських здібнос­тей, а лише про вміле і за мож­ливості безособове відтворення даного процесу.

    У цій формі доречно те, що не треба демонструвати акторські здібності (якщо учень цього не бажає або таких немає). Насамперед важливе розуміння політичної, економічної, загальнолюдської ситуації, у якій опинився герой. Так, наприклад, у творах XIX, початку і середини XX століття, що є далекою історією для сьогоднішніх учнів, це є дуже важливим. І їхній життєвий досвід, історичні знання допомагають увійти у цю ситуацію, спробувати об'єктивно оцінити дії учасників конфлікту.

     Найбільш доречним є використан­ня цього методу на уроках літерату­ри .

•    Вироби особисту позицію — це метод, який корисний під час проведення в групі дискусії сто­совно  суперечливої  теми.   Як проблеми слід використовува­ти дві протилежні думки, які не мають правильної відповіді.

•   Прес-метод слід використову­вати тоді, коли виникають су­перечливі питання та під час проведення вправ, у яких тре­ба посісти визначену позицію з обговорюваної теми.

•   «Мікрофон» — цей метод дає змогу  кожному  сказати  щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку.

•    Розігрування ситуації за ролями (програвання сценки) — мета такого методу — визначити став­лення до конкретної ситуації або проблеми, набути досвіду шля­хом гри.

•   Аналіз ситуації - одна з форм роботи на уроках. Для розгляду певної ситуації (випадку з жит­тя) необхідно звертати увагу на основні моменти:

—  факти;

—  проблеми;

—  аргументи;

—  рішення.

•   Дискусія — дає чудову нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з приводу супе­речливого питання. Для  того, щоб дискусія  була  відвертою, необхідно створити атмосферу довіри  та  взаємоповаги.  Тому в класі бажано виробити правила культури ведення дискусії.

•   «Коло ідей» — цей метод залучає  всіх учнів до дискусії. Він добре спрацьовує, коли ставлять запи­тання або виступають доповідачі від малих груп.

•    «Акваріум» — цей метод перед­бачає розподіл учнів на чотири групи й пропонує прочитання тексту підручника. Він пояснює, що  ці  норми  будуть  потрібні під  час  виконання   наступно­го завдання. Потім одна з груп сідає в центрі класу. Це необхід­но, щоб відокремити діючу групу від слухачів певною відстанню. Ця група отримує листа із ситуацією і завдання.

        Інтерактивні технології потре­бують певної зміни життя класу, а також значної кількості часу для підготовки (як учням, так і педа­гогові). Починайте з поступового застосування цих технологій, якщо ви або учні з ними недостатньо ознайомлені. Як педагогові, так і учням треба звикнути до них.

       Можна навіть скласти їх впровад­ження. Краще старанно підготувати декілька занять у навчальному році, ніж часто проводити поспіхом під­готовлені «ігри».

       Можна провести з учнями особли­ве «організаційне заняття», створи­ти разом з ними «правила роботи в класі». Налаштуйте учнів на ста­ранну підготовку до навчальних семінарів. Використовуйте спочат­ку прості інтерактивні технології — робота в парах, малих групах, «моз­ковий центр» тощо. Коли у вас і в учнів з'явиться досвід подібної роботи, такі заняття проходитимуть набагато легше, а підготовка не потребуватиме багато часу.

        Використання інтерактивних тех­нологій — не самоціль. Це лише засіб для досягнення такої атмо­сфери в групі , яка найкраще спри­яє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно орі­єнтоване навчання.

        Якщо застосування вами інтерак­тивних технологій у конкретній групі  веде до протилежних резуль­татів, треба переглянути вашу стра­тегію й обережно підходити до використання подібних технологій.

     Можливо, варто обговорити цю ситуацію з учнями (чи правильно ви розумієте й використовуєте ІТ, чи готові ви й учні до їх виконання?)

      Деяким викладачам буває складно розкривати себе перед учнями , висловлювати особисту думку щодо матеріалу, показувати некомпетент­ність у деяких питаннях. Безумов­но, не всі викладачі «створені» для інтерактивних технологій. Проте їх використання дає можливість для фахового зростання, для зміни себе, навчання разом з учнями.

        Зробити перший крок допоможе новий підхід до навчання та його мети, за якого викладач відверто може визнати себе не спеціалістом й отримати «право» не знати від­повіді на ті або інші запитання (до того ж багато запитань з будь-якого предмета не мають однозначної або єдино правильної відповіді).

      З іншого боку, після декількох ста­ранно підготовлених уроків викла­дач зможе відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, а також безпосередньо атмосфера в групі — і це послужить додатковим стиму­лом до роботи з інтерактивними технологіями.

     Для ефективного застосування ін­терактивних технологій, зокрема щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу й глибоко його вивчи­ти (а не перетворити технології на безглузді «ігри заради самих ігор»), педагог повинен старанно планува­ти свою роботу, щоб:

•   дати завдання учням для попе­редньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

•   відібрати для уроку або занят­тя такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєн­ня теми;

•   під час  власне  інтерактивних вправ дати учням час подума­ти  над  завданням,   щоб  вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» вико­нували його;

•    на одному занятті можна вико­ристовувати одну (максимум — дві) інтерактивних вправи, а не їх калейдоскоп;

•   дуже важливо провести спокій­не глибоке обговорення за під­сумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі;

•    проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різ­номанітних матеріалів теми, які не були пов'язані з інтерактив­ними завданнями.

                        Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов вико­ристання інтерактивних технологій викладач повинен добре підготува­тися:

•   глибоко вивчити та продумати матеріал, у тому числі додатко­вий,   наприклад,   різноманітні тексти, зразки документів, при­клади,   ситуації,  завдання для груп тощо;

•    старанно планувати й розробля­ти заняття: визначити хрономет­раж, ролі учасників, підготувати запитання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефек­тивності заняття;

•    мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найбільш ціка­вих для учнів випадків, проблем; оголошувати очікувані результа­ти   (мети)  заняття  й  критерії оцінки роботи учнів;

• передбачати різноманітні мето­ди для привернення уваги учнів, налаштувати їх на роботу, підтри­мання дисципліни,  необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у гру­пах тощо. Передбачається, що оцінювання навчальних досяг­нень учнів за умов застосування інтерактивних технологій відбу­ватиметься у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Комен­тарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають починатися з позитивних заува­жень.   Коригування   неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропо­зицій чинити інакше: «Можлива інша відповідь»..., «Існує інша точка зору»..., «Можна сказати (написати, зробити) інакше»... Передусім необхідно дати право самому учневі переглянути свій початковий варіант дій.

        Методика перевірки навчальних до­сягнень учнів має відповідати меті та методиці викладання предмета. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, то перевірка навичок потребує набагато більше часу, а переконатися у виховному ефекті навчання без­посередньо на уроці взагалі майже не можливо.

     Цінності, особисте ставлення  про­являтимуться  в  реальному житті; завдання ж учителя — дати учням можливість висловлювати й захищати особисту думку в будь-яких навчальних ситуаціях у класі та поза школою.

Оцінюючи результати інтерактивного навчання, необхідно врахувати такі умови:

•    підтримувати баланс перевірки знань , навичок;

• використовувати традиційні та інтерактивні технології оцінювання;                                       

•  застосовувати групове, змагаль­не та індивідуальне оцінюван­ня, самооцінку та взаємооцінку учнів;

•  обговорювати з учнями критерії оцінювання;

•    враховувати досягнення групи та індивідуальний прогрес учнів.

Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов  застосування інтерактивних технологій відбувається у формі схвалю­вання будь-яких, навіть найменших, успіхів учнів, бо більшість людей прихильно ставляться до похвали та нагороди.

Для підтримки й заохочування учнів можна використовувати такі стратегії:                                         

Стратегія 1

Вислів «Мені подобається»              

Опис: вислів, що передає щире захоплення учнем.                             

Мета: нагадати учням, що принаймні одна доросла людина цінує їх.

Стратегія 2

Вислів «Я також...»

Опис: вислів, що виражає співчуття й розуміння з боку вчителя до учня.

Мета: допомогти учням зрозуміти, що вони не одні.

Стратегія З

Увага без похвали

Опис: приділити учневі увагу, вислу­хавши його без похвали.

Мета: підтримувати й заохочувати учнів, не роблячи їх надто залежни­ми від схвалення інших.

Можна вживати: фізичний дотик, погляд у вічі, стимулюючі запитан­ня, час для учня, привітання після відсутності, вияв турботи.

Стратегія 4

Вислів «Правильно»

Опис: повідомити учневі, що його відповідь правильна, і перейти до наступного виду роботи

Мета: підтвердити правильність від­повіді, не відвертаючи при цьому уваги учня від роботи.

Доцільно використати такі фрази: так, це правильно, добре, так, саме це я хотів почути, саме так, пра­вильно, так, дякую.

Стратегія 5

Вислів «Неправильно»

Опис: повідомити учневі, що його відповідь неправильна, і перейти до наступного виду роботи.

Мета: підтвердити хибність від­повіді, не відвертаючи при цьому уваги учня від роботи.

Стратегія 6

Похвала й нагорода для всіх

Опис: похвала й нагороди для цілої групи.

Мета: заохочувати цілу групу, не нехтуючи при цьому жодним учнем, і розвивати почуття єдності.

—  Ваша група робить успіхи! Мені приємно працювати з вами.

—  Давайте поаплодуємо собі за те, як ми провели сьогоднішній урок!

—  Ми всі так гарно разом працю­ємо!

—  Ми якраз усе встигли! Ви мо­лодці!

—  Який ви гарний клас. Хоч ма­теріал був складним, ви намагалися його засвоїти.

—  Я пишаюся тим, що Юрко, один із   ваших  однокласників,   виграв першу премію. І я пишаюся тим, як ви всі його підтримували.

Отже, інтерактивні форми робо­ти активізують розумову діяль­ність учнів, сприяють зацікавлен­ню предметом, розвивають логіку та практичне мислення. А без цих якостей сьогодні не обійтись.

 

 

 

 

 

Позакласне читання  як  творча  діяльність учнів

 

      Багаторічні спостереження за станом викладання української літератури в професійно технічних навчальних закладах України засвідчують, що однією з найактуальніших проблем літературної освіти є організація позакласного читання учнів. Інколи в учительському колі доводиться чути нарікання на невелику кількість годин з української та зарубіжної літератур і недоцільність витрачання дорогоцінного часу на уроки позакласного читання та літератури рідного краю. Деякі недалекоглядні словесники вважають своїм головним завданням вивчення програмового матеріалу, позаяк саме якість його засвоєння буде в полі зору інспекторських перевірок, екзаменаційних звітів та зовнішнього тестування. Такий прагматичний підхід призво­дить до ігнорування специфіки уроків позакласного читання, тиражування трафарет­них і нудних занять, на яких учитель, а в кращому випадку, окремі учні лише пере­казують зміст творів, рекомендованих для самостійного ознайомлення.

Найпоширенішими в організації цієї ланки літературної освіти є такі недоліки:

- відсутність системності й наступності в організації уроків позакласного читання на кожному етапі літературного розвитку учнів ;

- стихійність у підготовці уроків позакласного читання;

- відбір творів для колективного обговорення без урахування учнівських інтересів, авторитар­не нав'язування вчителем своїх думок та смаків;

-  відірваність цих занять від уроків вивчення програмового матеріалу;

 - одноманітність типів і структури уроків позакласного читання;

- нерозуміння специфіки аналізу художнього твору на такому уроці

- недостатня увага до творчих форм позакласної роботи з літератури;

- нерозуміння значення позакласного читання для формування читацької культури учнів;

      Проблему позакласного читання треба розглядати в широкому контексті проблеми розвитку читацької діяльності сучасних учнів і зниження їхньої читацької культури, що зумовлене комплексом соціально-культурних, психолого- педагогічних та методичних причин. Розглянемо деякі з них.

У сучасному суспільстві, котре захопилось телебаченням, відеопродукцією комп'ютерами та Інтернетом, усе частіше лунає думка про те, що ці електронні засоби інформації та комунікації здатні повністю забезпечити людство в організації освіти, культури, виховання та дозвілля. Скептики передрікають у  третьому тисячолітті абсолютну втрату позицій книги й повсюдний занепад інтересу до читання. На жаль, тривожні сигнали, що певною мірою підтверджують ці прогнози, спостерігалися впродовж останніх десятиліть XX століття. Вивчаючи читацькі інтереси дітей і дорослих, соціологи констатували: «Якщо у  80-ті роки час, відданий читанню, у середньому навіть дещо збільшився, і особливо в мешканців сільської місцевості, то в 90-ті рр. ситуація поступово змінилась. Так у 1990 р. серед щоденних занять громадян на читання книг та газет було виділено стільки часу, скільки й на перегляд телепередач, а вже починаючи з 1994 р., відчутний пріоритет належить телебаченню» . І. Бутейко вбачає в тенденції зниження інтересу до читання в дітей та дорослих результат дегуманізації суспільства.

     З цією думкою погоджується Є. Добренко, пояснюючи суттєве зниження читацької активності в країнах колишнього СРСР загальним падінням культурного рівня, що породило захоплення масовою літературою та відсутність потреби в читанні творів вітчизняної світової класики . Проаналізувавши причини зниження інтересу до книги в країнах пострадянського простору, соціологи виокремили спільні процеси:

·      вплив   на   розвиток   культури   читання стрімкої інформатизації суспільства, що при­звело до виникнення так званої «кліпової культури» зі специфічним типом сприймання, коли               особистість налаштовується на сприйняття   творів малого обсягу, відтак стає не здатною               сконцентрувати увагу на об'ємному матеріалі — повісті, романі, драмі тощо;                         

·      конкуренція художнього слова з аудіовізуальними каналами інформації веде до негативних  змін статусу художньої літератури —  її  відтиснення на маргінес культурних інтересів        

                розважальною книжковою продукцією.                 

    Психологи  довели,   що   інтерес   особистості до читання  зумовлюється комплексом мотивів – інформаційна – пізнавальних , морально- світоглядних та емоційно – естетичних. У  сучасних читачів ці мотиви недостатньо розвинені , що підтверджує дослідження В. Медведєвої , присвячене  вивченню інтересу підлітків до української художньої літератури .З’ясовано , що учні підліткового віку читають твори вітчизняного письменства  для задоволення особистісного інтересу (90%) , для підготовки до уроку (74,7%), з метою проведення вільного часу (51,8%). Як бачимо, переважають прагма­тичні та інформаційно-пізнавальні й майже відсутні морально-світоглядні та емоційно-естетичні мотиви .

       Зниження інтересу сучасної молоді до книги значною мірою детермінізоване відсутністю довгострокової державної програми, спрямованої на вирішення складної проблеми розвитку читацької культури особистості.

       Відсутність систематичних ґрунтовних соціологічних та психолого-педагогічних досліджень, присвячених вивченню динаміки читацьких інтересів підлітків динамічних соціальних, культурних та економічних умо­вах, певною мірою відбивається на змісті навчальних  програм, зокрема, на розді­лі, з рекомендаціями щодо творів для самостійного й позакласного читання. Не завжди при їх відборі оптимально враховуються вікові, естетичні та читацькі інтереси учнів ; не повністю забезпечується тематичний і жанровий зв'язок творів для позакласного й програмового вивчення.

        Є. Вокальчук провів опитування вчителів та учнів з метою визначення, чи задовольняють їх твори, рекомендовані для самостійного читання. Позитивно на це питання відповіло 5 % словесників і   19 % дітей , «ні» — 1 % учителів і 14 % учнів, «не завжди» — 60 % педагогів і 67% учнів.

         Ще одним недоліком в організації самостійного читання учнів є недостатня кількість книжок  із творами для молоді  із рекомендованого списку в  навчальних закладах , міських і сільських бібліотеках. Вони виходили невеликими тиражами ще за радянських часів і тепер не завжди доступні читачам, особливо в сільській місцевості. Зарадити цьому могли б хрестоматії з позакласного читання, про­те практика свідчить, що в умовах ринкової економіки видавництва неохоче беруться за випуск таких підручників, оскільки це неприбуткова справа. І на­віть поодинокі хрестоматії для позакласного читання, яким пощастило побачи­ти світ останнім часом, більше схожі на збірники текстів, рекомендованих для читання. Вони видані без ілюстрацій, без запитань   та завдань, що спрямовували б самостійне читання учнів, сприяючи нала­годженню їхнього діалогу з письменницьким твором.

        Сучасному вчителю бракує методичних посібників, що допомогли б в орга­нізації та проведенні позакласної роботи з літератури. Раритетними вже стали видання Н. Волошиної, Є. Пасічника, П. Глухової, І. Ладоні, Й. Злотник, Є. Ломонос, В. Неділька та ін., що мали популярність серед учителів в останні деся­тиліття XX ст. і можуть певною мірою використовуватися сьогоднішніми сло­весниками, але зміни в програмах і читацьких інтересах учнів тре­тього тисячоліття, нові підходи до викладання  курсу української лі­тератури в ліцеї  потребують нових методичних розробок.

     Цікаві й корисні поради щодо організації позакласної роботи з предмета міс­тять праці                    Б. Степанишина «Література — вчитель — учень» (К., 1993), Г. Самійленка «Краєзнавство (культурно-мистецьке та літературне) (Ніжин, 2001), Є. Вокальчука «Системний підхід до організації уроків позакласного читан­ня у старших класах загальноосвітніх шкіл: Автореферат дис. ... канд. пед. на­ук: 13.00.02 (К., 1998), Н. Єрмакової «Позакласна робота з літератури» (Донецьк, 2000), та, як бачимо, таких спеціальних видань ще небагато.

•  Як же вчителю літератури організу­вати самостійне читання учнів?

•  Як без нав'язування й порушення сво­боди вибору особистості, без вульгарного втручання у відбір книг спрямовувати чи­тацькі інтереси   юнацтва?

•  Як впливати на культуру читання батьків   своїх вихованців,   перетворюю­чи їх на союзників та однодумців у спіль­ній справі формування читацьких інтере­сів підростаючого покоління?

      Ці та інші питання є наріжними для  літературної освіти в цілому та кожного вчителя-словесника, зокрема. Спробуємо дати відповіді на них.

Педагог насамперед має чітко уявляти роль позакласного читання в літературно-естетичному розвитку учнів. У широкому розумінні позакласне читання — це сис­тема різноманітної активної позашкільної діяльності учнів, спрямована на розвиток їхньої читацької культури. Воно визнача­ється: а) чинними програмами з україн­ської літератури, що містять рекомендаційні списки творів для самостійного та позакласного ознайомлення; б) індиві­дуальним вибором учнів та вчителя; в) ситуативним вибором — рекомендацією, друзів чи батьків; г) читанням у бібліотеці тощо.

Основною метою позакласного читання є виховання самостійного творчого читача, здатного осмислено-емоційно поцінувати художній твір. Ця мета перед­бачає комплексне вирішення цілої низки завдань:

·      розвиток інтересу учнів  до самостійного спілкування з українською художньою книгою;

·      формування їхніх гуманістичних та моральних світоглядних позицій;

·      поглиблення літературознавчих знань, умінь та навичок, отриманих на уроках української літератури;

·      діагностування рівня читацьких інтересів та естетичних смаків учнів, їх делікатна корекція;

·      розширення літературної освіти учнів, розвиток їхньої читацької культури;

·      закріплення знань та уявлень про естетичну природу літературного твору і його співвідношення з іншими видами мистецтва;

·      організація інформаційного потоку;

·      сприяння екзистенційному розвитку особистості учнів, що здійснюється в процесі вільного вибору творів для самостійного читання й вироблення власної оціночної позиції по відношенню до прочитаного;

·      розвиток здатності до діалогічного спілкування в системах «читач — художній твір», «чи­тач — читач (учні)», «читач — керівник читання (учитель, бібліотекар, батьки)»;

·      поглиблення самоаналізу та самооцінки особистості;

·      розвиток індивідуальних творчих здібностей та загальнокультурних інтересів учнів, пробуд­ження потягу до літературної творчості тощо.

        Проведення уроків позакласного читання потребує від учителя-словесника знань з історії, теорії та методики літератури, вікової психології й педагогіки та мистецтвознавства, а також сформованих специфічних умінь та навичок, зо­крема:

•  знати коло читацьких інтересів сучасних підлітків;

•  бути обізнаним з основними вимогами до відбору книг для позакласного й самостійного чи­тання на кожному етапі навчання з точки зору їх виховного та естетичного змісту й художнього оформлення;

•  знати й володіти методами роботи з книгою;

•  мати   ґрунтовні  літературознавчі  знання  і   вміти  їх  використовувати   під  час  власного самостійного читання та аналізу літературного твору, а також мати навички виразного читання та інсценізування твору;

•  знати та використовувати різноманітні види бібліотечно-бібліографічних посібників, у тому числі й електронних;

•  мати знання про типи уроків позакласного читання, специфіку їх структури та аналізу самостійно прочитаних творів;

•  уміти сконструювати модель уроку позакласного читання, відібравши змістовний і цікавий матеріал та оптимальні методи і прийоми аналізу твору;

•  бути обізнаним з видами і формами позакласної роботи з літератури;

•  уміти проводити роботу з батьками щодо розвитку в їхніх дітей інтересу до книги;

•  мати сформовані навички творчої роботи з методичною літературою та програмами з поза­класного й самостійного читання;

•  уміти аналізувати уроки своїх колег, а також здійснювати самоаналіз та самооцінку результатів власної праці;

•  уміти оформити в кабінеті літератури куточок «Поради читачеві».

        Така організаційна форма виховання читацької культури, окремий урок позакласного читання з'явилася в практиці 50 років тому . За півстоліття вітчизняними методистами та вчителями літератури накопичено значний досвід організації цих уроків, зроблено теоретичні узагальнення щодо їх специфіки в змісті, меті, структурі, типології та методиці, обсязі матеріалу, що розглядається, атмосфері й темпі проведення, особливостях діяльності вчителя та учнів.

        Планування, організація та проведення уроків позакласного читання мають базуватися на таких принципах:

- перспективності та системності;

- зв'язку з уроками вивчення програмового матеріалу;

- високій художній якості та морально-педагогічному потенціалу дібраних творів;

- актуальності їх проблематики та ЇЇ особистої значущості для учнів;

- відповідності їхнім психолого-віковим особливостям;

- добровільності й зацікавленості учнів ;

- різноманітності типів уроків та методики їх проведення;

- творчої взаємодії вчителя та учнів.

      Організація позакласного читання має будуватися відповідно до принципів пер­спективності й системності. Словесник по­винен свідомо розглядати цю ланку літе­ратурної освіти учнів у нерозривному зв'язку з іншими уроками. Дуже важливим є врахування комплексного підходу до ор­ганізації уроків програмового та позаклас­ного читання. О. Ісаєва пропонує реалізо­вувати це через такі принципи:

а)  принцип персоналії, коли на уроках поза­класного читання розглядаються твори автора, який у цей час вивчається за програмою. Це дає змогу по­глибити знання учнів про особливості стилю пись­менника, розширити уявлення про його творчість;

б)  проблемно-тематичний принцип, коли до уроку позакласного читання добирається матеріал, близький попередньому чи наступному програмово­му за тематикою або проблематикою;

в)   жанрово-родовий принцип,  при  якому на уроці позакласного читання вивчається твір такого самого жанру, що дає можливість увиразнити й погли­бити теоретико-літературні знання учнів, простежити за особливостями творчої манери різних митців;

г)   взаємопов'язаного  вивчення  української та зарубіжної літератур, що дає змогу розглядати

кожне художнє явище в загальному контексті світового письменства .

        Ефективним є перспективне планування позакласного читання наперед на наступний рік. В ідеалі вчитель має ознайомити своїх вихованців зі списком лі­тератури, рекомендованої для програмового та позакласного читання, напри­кінці навчального року. На жаль, у практиці це часто робиться похапцем, формально й нецікаво, що й зумовлює відповідну реакцію дітей, потракту­вання ними запропонованих творів як банальне обмеження їхньої свободи ви­бору. Щоб змінити такий стан речей, педагог має усвідомлювати, що успіх його роботи в наступному навчальному році закладається саме зараз.

       Доречно в цьому контексті нагадати слова Ліни Костенко: «І кожний фі­ніш — це, по суті, старт», тому на фініші одного року словеснику дуже важ­ливо забезпечити успішність майбутнього старту. Зробити це доцільно у формі уроку-анонсу (попереднього оголошення) з використанням різноманітних мето­дичних прийомів: художньої розповіді про письменника та його героїв; вираз­ного читання уривків рекомендованого твору; проблемних запитань; дискусій, ознайомлення з відгуками відомих людей про твір; інсценізування його урив­ків; прослуховування аудіо- чи грамзапису; демонстрування кадрів відео- чи кіноверсій письменницького творіння.

          Накреслюючи перспективи позакласного читання на наступний рік, сло­весник закладає підвалини майбутнього діалогу, запрошує до дискусії, пропо­нує поміркувати над певними проблемами, поділитися враженнями про прочи­таний твір, висловити власні судження чи порівняти їх з уже усталеними від­гуками критиків та літературознавців. На другому , третьому курсі можна також створи­ти групу «експертів», які у вересні разом з учителем виберуть твори для колек­тивного обговорення на уроках позакласного читання . Такі форми опосередкованої, не­формальної «агітації» сприятимуть пробудженню інтересу дітей до творів, що сподобались учням .

Уроки позакласного читання доцільно планувати наперед на весь рік, а не на семестр, щоб учні могли заздалегідь прочитати й осмислити рекомендований твір, сформувати власну думку про нього, підготуватися до діалогу. Посприяє цьому змінний стенд у кабінеті літератури «Куточок читача» («Радимо прочи­тати», «Поміркуймо над прочитаним» тощо). Тут, окрім списку рекомендова­ної для позакласного читання літератури та перспективної тематики майбутніх уроків позакласного читання, можна презентувати полемічні відгуки літератур­ної критики про певний твір чи його автора, статті з літературно-художніх часо­писів, рецензії та анотації учнів, їхні творчі роботи, малюнки тощо.

       Відбирати твори для обговорення на уроках позакласного читання бажано колективно, разом з учнями, зважаючи не лише на рекомендації програми, а й інтереси та нахили конкретної групи . Загальновизнано, що успішно прове­дені уроки позакласного читання вирізняються особливою атмосферою дові­ри, поваги до чужої думки, неусталеністю суджень, а створити таку атмосферу можна лише за умови повного долучення учнів  до діалогу, особистісної за­цікавленості в ньому. Саме така можливість висловити власну думку, не обме­жену критичними присудами та авторитетними канонами, приваблює сучас­ну молодь.

      Предметом обговорення мають стати високохудожні літературні твори, що допоможуть юним читачам відкривати навколишній світ, пізнавати себе, шу­кати відповіді на особистісно значущі питання. Причому враховується не лише естетична довершеність літературного творіння, ім'я автора чи належність до скарбниці світового письменства, а і його морально-виховний потенціал — те, чому він може навчити, що підказати, на що спрямувати юного читача. Склад­ність вибору книжок для читання увиразнюють слова славетного академіка генетика М. Вавилова: «Сучасна людина перебуває перед Гімалаями бібліотек у ролі золотошукача, котрому треба відшукати крихту золота в морі піску».

       Учитель має зважати на те, що кожному віковому етапу притаманні свої читацько-естетичні потреби та особливості сприймання художнього твору. У ранньому дитинстві домінує інтерес до казки, міфу, таємниці. Для маленького читача характерна наївно-реалістична реакція на літературний твір, віра в дій­сність описаних автором подій та героїв. Підлітки ж поступово відходять від наївно-реалістичного ототожнення змісту твору й дійсності, у їхній свідомості все більше утверджується критичне ставлення до світу, близьких, до самих се­бе, відтак у 15-18 років домінує аналітичне оціночне сприймання літератури. У підлітковому віці читачі надають перевагу гостросюжетним творам — детекти­вам, пригодам, фантастиці. У юнацтві переважає потяг до виняткового, підне­сеного, романтичного, увага до внутрішнього світу людини, її почуттів та пере­живань. Це зумовлює захоплення творами про кохання і вічні проблеми люд­ського буття, інтерес до жанру новели, психологічного роману, повісті. Старшо­курсники прагнуть сформувати власну думку про певний твір та його персо­нажів, критично ставлячись до загальновизнаних характеристик, позаяк нала­штовані на полеміку, відстоювання своєї позиції.

     Уроки позакласного читання вирізняються специфічною будовою порівняно з уроками вивчення програмових творів. Узагальнюючи дослідження  , методис­тів і напрацювання вчителів-словесників , можна виокремити такі типи уроків позакласного читання:

1) уроки інформативного типу;

2) уроки підготовки учнів до самостійного читання та сприймання літературних творів;

3) уроки поглибленого розуміння, аналітичного вивчення творів;

4) уроки узагальнюючого типу

Висновок

 Підбиваючи підсумок свого дослідження  про «Розвиток здібностей  та інтересу учнів до читання  української літератури», хочу ще раз наголосити, що ці заняття можуть стати ефективною лан­кою в розвитку читацької культури учнів за умови творчої співпраці вчителя та його вихованців, а також батьків і бібліотекарів. При цьому діяльність словесни­ка повинна бути не авторитарною, а спрямовуючою, коригуючою, контролюючою, партнерською, що забезпечить активне включення учнів у читацьку, навчально-дослідницьку, проблемно-пошукову, репродуктивну, творчу діяльність як при без­посередньому спілкуванні з книгою .  Уроки української літератури, якщо воно педагогічно грамотно організованої, відкри­вають  значні можливості для розвитку читацької культури особистості, її інтелек­туального, духовного і творчого зростання. Колись великий Й. В. Ґете сказав: «З усіх мистецтв — найважче мистецтво читання». Сподіваюся , що спільними зусиллями, ми допоможемо нашим учням оволоді­ти таємницями цього мистецтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1.   Державна   національна   програма «Освіта» (Україна XXI  ст.).—  К.: Радуга, 1994.— 61 с.

2.    Тихомирова Й. Й. Интерес, или сила, влекущая к чтению // Школьная библиотека.— 2004.— № 2.— С. 20-24.

3.    Тимофеева Й. Н. Чтение-современных детей в свете традиций отечественной педагогики / Й. Н. Тимофеева, Н. Н. Мазняк // Школьная библиотека.- 2003.-.№ 1.- С. 58-63.

4.    Івашина Ю. Дитяче читання: проб­леми і перспективи // Шкільний світ.— 2003.— № 2.— С. 1-2.

5.    Українець   С.   І:   Пошуки   шляхів удосконалення бібліотечної роботи з дітьми // Вісник Харківської держав­ної академії культури: 36. наук. пр. Вип. 10 / Харк. держ. акад. культури; Відп. ред. Н. М. Кушнаренко.— X.: ХДАК, 2002.-С. 92-101.

6.    Как приучить ребенка к книге // Учит.   газ.— 2004.—   24   февраля (№ 7).- С. 4-5.

7.    Кувик П. «Дайте дитині правильну книгу...»: [Про роль книги, бібліотеки, читання] // Освіта.— 2000.— 27-24 травня — С. 7.

8.    Новосельцев Б. Новые подходьі к пропаганде книги й развитию литературных интересов учащихся (из опыта работы) // Воспитание  школьников.— 2003.— № 3.— С. 9-12.

9.    Шуклінова А. Що тепер читають діти?   //  Слобід,   край.—   2004.— 14 січня.

10.   Сучасні шкільні технології.  Завуч. Бібліотека.   Ч.   2.—   К.:   Редакції загальноосвітніх газет, 2004.

11.   Інтерактивні технології // Завуч.— 2004.— № ЗО, жовтень.

12.    Елементи інтерактивної методики — кожному уроку. Система уроків із зарубіжної літератури // Всесвітня література.— 2001— № 2.— С. 44.

13.   Інтерактивні методи навчання // Дивослово.— 2005.— № 2, 3.

14.   Сучасні шкільні технології.  Завуч. Бібліотека.   Ч.   2.—   К.:   Редакції загальноосвітніх газет, 2004.

15.   Інтерактивні технології // Завуч.— 2004.— № ЗО, жовтень.

16.    Елементи інтерактивної методики — кожному уроку. Система уроків із зарубіжної літератури // Всесвітня література.— 2001— № 2.— С. 44.

17.   Інтерактивні методи навчання // Дивослово.— 2005.— № 2, 3.