Формування патріотичних почуттів в учнівської молоді

ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Лісоводський професійний аграрний ліцей»

 

Н.І. Земляк

 Методичні рекомендації.

 Формування патріотичних почуттів в учнівської молоді на уроках української мови та літератури і в позанавчальній діяльності у професійному ліцеї

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації.

Формування патріотичних почуттів  в учнівської молоді на уроках української мови та літератури і у поза навчальній діяльності у професійному  ліцеї

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

1.Вступ

2.Роль  і значення виховних заходів у формуванні патріотичних поглядів в учнів 3.Розвиток патріотичної свідомості вихованців ПТНЗ  на уроках української мови

4. Розвиток патріотичної свідомості вихованців ПТНЗ  на уроках української літератури

5.Додатки

6.Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Позаурочні виховні заходи

      Виховання учнів завжди було і залишається одним із складних завдань педагога. Виховати справжню людину , справжнього громадянина – це надто складно, особливо в теперішній час , коли мораль , як така , для багатьох учнів  поняття відносне, адже сучасній  молоді доводиться жити в досить багатому на події часі , які викликають доволі суперечливі почуття . І тому мені , як викладачу української мови та літератури належить особливе місце у творенні  повноцінного громадянина, патріота своєї  Вітчизни , бо в моїх руках найцінніший матеріал – молоде покоління , майбутнє України.

    Що ж таке виховання в цілому ? Виховання – це цілеспрямована діяльність педагога , яка спонукає до максимального розвитку особистості учня,  входження учня  у контекст  сучасної культури, становлення його як суб’єкта і стратега особистого життя , достойної  члена суспільства.

   Мова йде про всебічний розвиток особистості . Безумовно , про це сказано і написано багато , але  останнім часом спостерігається намагання якщо не заперечувати , то хоча б замовчувати цей постулат . Людина від народження має певні природні здібності, але лише в процесі навчання і виховання , трудової діяльності , спілкування з іншими людьми  вона  може досягти високого рівня розвитку.  Наш ліцей  також долучається до створення сприятливих умов у творенні повноцінного громадянина .

    З усього вище сказаного роблю  невеликий підсумок – якщо ми хочемо створити суспільство з «людським обличчям», якщо ми хочемо досягти незалежного економічного, соціального , наукового, технічного розвитку , нам слід  вжити невідкладних заходів  щодо піднесення культури і освіти  учнів . Треба переходити від культури корисності,  до культури  гідності. Адже на сьогоднішній день нашим учням хронічно не вистачає знань, професіоналізму , моральної гідності , а найгостріше дефіцитом нашого духовного життя є дефіцит духовної гідності ,бо лише справжні патріоти рідної землі здатні відстояти свою державу, підняти її соціально-економічний рівень, вивести на шлях прогресу та процвітання.

   Але , які б історичні події не відбувалися, які б політичні зміни не проходили в суспільстві  , держава наша існує , і тому я вважаю , що викладач  в першу чергу , у своїй виховній роботі повинен пропагувати  патріотичні почуття .

   Користуючись тлумачним словником української мови пояснюю учням значення слів патріот і патріотизм:

Патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, живе і працює заради процвітання свого краю.

 Патріоти́зм (грец. πατριώτης — патріот) — любов до Батьківщини. Сукупність духовних, моральних та етичних зв'язків із Батьківщиною, що визначають особу як громадянина.

Патріотизм передбачає любов до, духовних, культурних і матеріальних цінностей своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання та захист інтересів своєї громади, народу в цілому.

   Історичне джерело патріотизму — це формування прив'язаності до релігії своїх предків, землі на якій народилися, рідної мови, народних традицій та культури.

     Головна мета патріотичного виховання – набуття молодим поколінням  соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу , досягнення високої культури міжнаціональних взаємин , формування   у ліцеїстів рис громадянина  Української держави, розвиненої духовності, моральної , художньо – естетичної , правової, трудової культури .

     Хочу спинитися на визначенні самого процесу виховання і коротко проаналізувати  один із його напрямків – патріотичне виховання .

Патріотичне виховання – це виховання яке передбачає формування патріотичних почуттів, вироблення високого ідеалу служіння народові , готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я  процвітання держави, готовності у будь-який час стати на захист Батьківщини , вивчати традиції  народу та її героїчні сторінки.

   Для мене патріотизм  - це  не тільки любов  до Вітчизни , але й любов до своєї  маленької Батьківщини, батьківської хати, свого роду, своєї родини. Адже маленька батьківщина  - це основа кожної людини , рідне наше коріння, а батьки – це наш початок. Всі ці складові  в єдиному цілому - це  ота наша Батьківщина . І тому я вважаю , коли викладач зуміє навчити шанувати, оберігати  свою матір, берегти свій рід і не забувати батьківський поріг , тоді лише він вправі говорити  про великі  патріотичні почуття  до  своєї  Вітчизни.

    Для моїх учнів  урок патріотизму – це в першу чергу , перший урок , урок знань “Моя найкраща в світі сторона, чарівна,  неповторна, Україно”.

   В своїй роботі я намагаюся пропагувати ідею гордості в серцях учнів , що ми – українці , великий слов’янський народ, який має свої славні традиції , свою історію, свою культуру , і кожен з нас  по мірі своїх можливостей  повинен дбати  про красу і багатство  нашої  держави, нашого народу.

   Цій меті підпорядковані цілий ряд моїх виховних заходів . Зокрема , виховні години : «Патріотами не народжуються , ними стають…», « В історію свою візьми нас , Батьківщино», «Україно -  ти моя молитва», «Там  земля мила , де мати народила» ; бесіди: «Бути справжнім українцем - це почесно», «Ними пишається рідна земля», «Ти на землі  - людина».

«Народ , який  не пам’ятає свого минулого – приречений  пережити його знову» .

Так говорив американський письменник і філософ іспанського походження Джордж Сантаяна.

    Не доведи Господи знову пережити українцям те, що вони пережили в різні роки окупації України чужинцями. Хто тільки не топтав нашу землю, з якими тільки наїзниками не доводилось боротися нашим дідам-прадідам… Якщо про походи Княжих дружин Київської Русі, війни часів козацької доби, бої українських Січових Стрільців  наші учні можуть довідатися  з підручників  історії чи з історичних книг,  то  про боротьбу українського народу проти фашистських загарбників наразі ще маємо змогу дізнатись від безпосередніх учасників тих подій чи очевидців. Саме тому я приділяю  особливу увагу   вшануванню  пам’яті  воїнів Великої Вітчизняної війни , на жаль, живих свідків цих подій дедалі менше, і нам залишається тільки вшановувати їх могили , переглядати кінофільми про ті далекі і страшні часи, та обговорювати книги відповідної тематики .

  Та не тільки на прикладі людей, які пережили Велику Вітчизняну війну я наводжу  приклади  патріотизму,  не слід також забувати про воїнів –афганців , воїнів, які загинули під Крутами, пожежників, які були задіяні в ліквідації пожежі на ЧАС , та на кінець воїнів АТО.

  У своїх виховних заходах широко користуюся місцевими матеріалами,  наводжу приклади з життя лісоводчан. «Місцеві» герої  і просто  солдати , які навіть не встигли стати під лаври слави, надзвичайно дорогі і близькі  нашим учням. На прикладі історії їх   життя легше довести ліцеїстам,  що патріоти народжуються посеред нас . Адже  їх Лісоводська земля  - це частина подільського краю , прекрасного своїми традиціями і звичаями , частина великої і славної України . І саме  тоді, коли в Україні будуть справжні патріоти своєї землі вона процвітатиме і житиме вічно .

40 -  років – з  червня 1941 р.  по жовтень 1944 р. палахкотіла  на українській землі Велика Вітчизняна війна. Лилася кров , плюндрувалися матеріальні та духовні надбання народу.

     На території  Хмельницької  області  замучено в концтаборах,  єврейських гетто, гестапівських катівнях майже півмільйона чоловік, з них лише половина  - військовополонених , а решта  - цивільне населення . Більше 150тисяч  в’язнів було закатовано у «Грос- Лазареті» - Славутському концтаборі   для військовополонених , у Кам′янці - Подільському – 85тисяч , в Проскурові – 81тисячу у Шепетівці – 30 тисяч . Сотні людей фашисти живими замурували  в Сатанові   та Миньківцях .

    Маючи  такий  об’ємний  матеріал , вважаю своїм обов’язком , як викладач української мови і літератури поширити його серед учнівської молоді . Адже ніщо не є таким близьким і зрозумілим , як оповідання  членів сім’ї про  прожитті  ними болі, вистраждану перемогу  у Великій  Вітчизняній  війні .

   Саме використання місцевого матеріалу в роботі  викладача -  словесника дає йому можливість  рости і виховувати майбутніх патріотів  своєї  Вітчизни.

    Найближче і найдоступніше  для учням  є  не розповідь  про якихось  далеких невідомих йому людей  і далекі землі , а ті, кого знали його дідусі, бабусі, батьки, брати, часто і вони , зважаючи на теперішні події  АТО – це часто їх старші брати , друзі з однієї вулиці, тому використання місцевого матеріалу  вважаю  актуальним і доступним у вихованні майбутніх патріотів.

    Потрібно наголошувати учням , що в наших серцях вічно житиме безмежна синівська вдячність захисникам Вітчизни її героям – визволителям.

   Для більш,  як 30 тисяч синів і дочок  України , наша подільська земля  стала  місцем вічного спочинку , бо тут вони впали  на неї у своєму останньому бою. Я неодноразово змушена наголошувати , що увіковічення пам’яті   героїв  є нашим громадським  і високим людським обов’язком , саме ми повинні увічнити світлу пам'ять усіх полеглих , і  віддати данину належної поваги живим, воїнам, зберегти  всі меморіальні  та воєнно-історичні реліквії. Саме тому , в ДНЗ «Лісоводському ПАЛ» був створений Меморіальний музей Героя Радянського Союзу Бориса Андрійовича  , яким  від початку створення та донедавна опікувалася Гут Л. В.  Учні із захопленням  слухають про колишнього випускника Лісоводського патронату , в приміщенні якого пізніше  було відкрите Лісоводське ПТУ-10, старшого лейтенанта командира роти  , танкіста 129 окремої танкової бригади  13-ї Армії.  На прикладі Сугерова , використовуючи  матеріали музею ми проводимо   бесіди , виховні години, вечори пам’яті. В свята кращі учні ліцею покладають квіти до бюста героя , який знаходиться на території ліцею. В день загибелі Сугерова Бориса Андрійовича  проводять театралізовану виставу «Чоловіча справа» про життя і подвиг  нашого земляка.  Проводяться також тижні військово-патріотичного спрямування , де учні розгадують кросворди , беруть участь у вікторинах та конкурсах на краще прочитання вірша на військово-патріотичну тематику,   на цю ж тематику проводимо конкурси малюнків.

      До речі, музей пізніше поповнився матеріалами про нашого випускника , воїна-афганця  Кильбу  Василя , а нещодавно  ми з сумом створювали ще один стенд про нашого колишнього учня,  учасника АТО Остяка Василя , який також загинув.

   Окремою сторінкою патріотичного виховання учнів ліцею , у моїй позаурочній діяльності є заходи про життя наших  випускників воїнів – афганців  життя наших випускників воїнів - інтернаціоналістів .

      Юнаки , які тільки закінчили  наш навчальний заклад  були призвані на військову службу і завезені в чужину , зовсім невідому їм країну для виконання інтернаціонального обов’язку. Їм твердили, що вони несуть волю афганському народу, але як сказав  поет Василь Слапчук, теж воїн-інтернаціоналіст  афганської війни  їх свобода була на кінчику дула автомата.  Вони стали проти тих, хто тут народився , проти їх звичаїв і традицій , тому насправді зовсім не були бажані на цій землі . Це вже потім стало відомо , що марно поклали свої голови наші українські сини , а уряд « допомогу Афганістану» - назвав історичною помилкою.

    Але, незважаючи на все вище сказане , солдати були призвані, вони ризикували,воювали  отримували поранення та помирали . 

   Учні ліцею із захопленням слухають про життя наших  випускників воїнів-інтернаціоналістів,  які проявили мужність і героїзм у виконанні свого інтернаціонального обов’язку . 

    Найбільш актуальною і болючою є для наших учнів теперішні події на Луганщині і Донеччині – так зване АТО. У багатьох ліцеїстів там знаходяться їх родичі та знайомі і новини з тієї сторони  отримують не тільки з преси та телебачення , а й спілкуючись із своїми близькими . Багатьох родин теперішня « Гібридна війна» торкнулася жалем втрат, та й ворог тут якийсь химерний, вчора був брат, сьогодні ворог. Ворог , який вбиває їх рідних , робить сиротами їх . На жаль в селі з’явилася молоді жінки, яких називають страшним словом «вдови» . Вдови – АТО. Ми вважаємо їх героями.

   На фасаді навчального корпусу ліцею з’явилася меморіальна дошка її випускникові Василю Остяку. На зустріч до учнів ліцею приходили батьки загиблого.

   І знову ж останні події , які відбуваються в країні вимагають правильного пояснення патріотичних поривань із сторони воїнів АТО.

    Я,  як викладач ставлю за мету прищепити ліцеїстам  любов до землі , до праці , навчити  переборювати труднощі  вірити в себе в свої сили, у добро, виховувати справжніх патріотів своєї вітчизни , гідних  громадян вільної України.

   Із змінами історичних подій змінюються  і людські цінності , залишається вічною тільки Батьківщина. 

    Моя позаурочна робота з формування в учнів патріотичної свідомості об’єднує у собі цілий ряд проведених виховних заходів.

 

Тиждень патріотичного виховання:

1.     Відвідування учнями  усіх курсів музею Героя Великої Вітчизняної війни Бориса Андрійовича Сугерова.

2.     Зустріч з воїнами-афганцями та учасниками АТО.

3.     Конкурс  малюнків та плакатів на патріотичну тематику серед учнів  першого  курсу. 

4.     Бесіда з учнями третього курсу «Патріотами не народжуються -  ними стають…».

5.     День поезії – декламування  учнями  другого  курсу віршів на патріотичну тематику.

6.     День учнівської творчості – написання листа воїнам АТО.

 

Класні години, уроки мужності  присвячені до Дня Перемоги :

1. «Свято з сивиною на скронях»

2. «Подвиг непідвладний часу

3. «Мій край – моя історія жива»

4.     «Їхні  подвиги незабутні»

5.     «Я  - майбутній воїн»

Акція «Грані добра» (допомога ветеранам Великої Вітчизняної  війни)

Зустріч з учасниками АТО або воїнами – інтернаціоналістами     «Шляхами мужності і слави»

1.     Вечір поезії «Ветерани у 20 років»

2.     Літературно-музична година «Поки горить свіча»

3.     Мітинг – реквієм «Зі сплаву геройства і мертвих і живих писалось ім’я Перемоги»

Заходи до  Дня Чорнобильської трагедії :

1.     Виховна година «Чорнобиль не має минулого»

2.     «Репортаж із Чорнобиля»

3.     «26 квітня – День скорботи»

 

ВИХОВНА РОБОТА НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

    Виховна робота – це дуже  важлива ділянка моєї роботи , як педагога в цілому . Але першочергове моє завдання , як викладача – словесника , це формування моральних якостей , і , зокрема , патріотичної свідомості в ліцеїстів на уроках української мови та літератури та в позаурочній діяльності з предметів.

      Завдання викладачів української мови та літератури, як і всіх викладачів гуманітарного циклу,— поступово, але наполегливо розвивати патріотичні почуття, навчати ліцеїстів розуміти прекрасне у світі, цінувати й люби­ти все, що собою символізує поняття Батьківщина. Необхідно вчити ліцеїстів доброякісно та зацікавлено, формувати водночас у свідомості  український національний менталітет.

     Виховна мета уроків української мови  та літератури – сформувати , свідомості українського  громадянина , патріота; сприяти набуттю молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формувати в молоді потреби, та уміння жити в громадському суспільстві , духовності  та фізичної досконалості , моральної , художньо-естетичної культури.

     Твори української літератури, які вивчають учні за програмою , є надзвичайно ефективним засобом патріотичного виховання . Ва­гомих результатів  викладач -словесник досягне тільки тоді, коли він має продуману систему роботи вад формуванням патріотичної вихованості підлітків упродовж вивчення поетичних, прозових і драматич­них творів художньої літератури. Створена й апробована система роботи з питань патріотичного виховання під час вивчення творів В. Барки, О. Довженка, П. Загребельного, Л. Костенко, і. Котляревського,  У. Самчука, В. Симоненка, В. Сосюри, В. Стуса, Лесі Українки та інших письменників передбачає виховання любові до Батьківщини, рідної мови, історії та культури, почуття національної самосвідомості, господаря власної землі, повагу до синів  і дочок України, шанобливе ставлення до культур усіх народів світу, відповідальність кожного за долю нації.

   Методична система дослідного навчання пе­редбачає роботу, спрямовану на використан­ня ефективних методів і прийомів, за допомо­гою яких в учнів виробляються певні судження і оцінки, удосконалюються уміння та навички самостійного аналізу літературного твору, по­становки доступних для віку учнів проблем за темою тощо.

 

 

Виховання на уроках української літератури

 

     В основу системи патріотичного виховання на уроках української літератури потрібно докласти правдиве слово про свій народ, його споконвічне прагнення розбудовувати Укра­їнську державу. Творчі зусилля кожного викладача  мають бути спрямовані на те, щоб підвищити ви­ховний рівень сучасного уроку та його творчий потенціал, створити оптимальні можливості на уроці для розвитку самостійного творчого мис­лення учнів , активізації їхньої пізнавальної діяльності, формування патріотичних почуттів під час вивчення літератури.

    Тому патріотичне виховання має здійснюва­тись на основі проблемного вивчення текстів, їх системності, де домінантою є настанови до національного відродження. Якісна зміна у ви­кладанні української літератури сприятиме становленню й розвитку, насамперед, національно свідомої особистості, бо в почуттях і характерах учнів домінуватиме не космополітизм, а український патріотизм, наці­ональна свідомість і бажання жити і працювати задля розквіту Української держави.

   Упродовж  виховання патріотизму засобами літератури повинні формуватися складники патрі­отичної вихованості, які ґрунтуються на життєвих стереотипах українського народу і узгоджуються з народними уявленнями про високі виміри мораль­ного, естетичного, етичного, духовного, гуманіс­тичного, відображають національний менталітет.

    Щоб художні твори посіли належне місце у форму­ванні складників вихованості патріотичних почуттів в учнів, на уроках української літератури необхідно моделювати ситуації, які сприятимуть ро­зумінню підлітками суспільно-політичних явищ, зма­льованих автором у творі ; через мистецтво слова пробуджувати національну свідомість, протидіяти русифікації та асимілятивним процесам, які зсередини розкладають націю, тощо.

   Для досягнення навчальної, розвивальної і ви­ховної мети сьогоднішніх уроків літератури необ­хідно знання, ідеї, теорії, які викладають учням, розкривати в логічній послідовності і системі, супроводжуючи свої пояснення обґрунтованими й переконливими літературними і літературоз­навчими фактами і аргументами. У нових підхо­дах до навчання і виховання саме літературі пови­нна належати провідна роль у вихованні глибоких патріотичних почуттів.

   Формування патріотичної вихованості під час вивчення творів української літератури в ліцеї залежить передусім від змісту викладеного вчи­телем матеріалу, тематики й проблематики твору, його ідейного багатства.

    Вплив програмового матеріалу на процес фор­мування патріотичної вихованості залежить і від правильного вибору методів, прийомів та форм роботи, які сприяють вирішенню піз­навальних і проблемних завдань. При цьому з метою розвитку творчої активності учнів слід використовувати й частково-пошукові та до­слідницькі методи.

 

      Нові завдання формування патріота України вимагають посилення взаємозв’язку у вивченні лі­тератури з етнопедагогікою, краєзнавством, етноп­сихологією і соціологіею . Для успішного здійснен­ня патріотичного виховання засобами художнього слово необхідні такі вміння й навички:

*                визначати ідеї і проблеми художніх творів, зіставляти конкретно-історичне, морально - етичне і загальнолюдське у творах;

*                сприймати патріотичні мотиви та емоційно- естетичний тон художнього твору;

*                виявляти патріотичні позиції та світоглядні особ­ливості письменника, літературного персонажа;

*                самостійно аналізувати твір, виділяти основні патріотичні почуття героїв, їхні патріотичні вчинки та переконання;

•  висловлювати особисту думку про патріотичні мотиви твору, вміти їх відстоювати і аргумен­тувати, вести дискусію, узагальнювати, роби­ти висновки.

  

 

При вивчені поеми «Мойсей» Івана Франка ставлю за виховну мету патріотизм , почуття національної гідності і самосвідомості , кращі моральні якості , активну громадську позицію. 

Для того щоб мотивувати учнів на вивчення поеми розпочинаю урок словами з поезії В. Баранова «До українців»

Слово викладача  (рядки з поезії В. Барапова «До українців»)

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

 Коли ми, українці, забули, що ми — українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється

І що ми на Вкраїні — таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається...

 

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

 

 Після чого даю записати запитання відповідь на які учні мають знайти на протязі уроку :

-       Хто ж ми: населення чи народ?

-       Що привело до того, що ми забули усвідомлення своєї приналежності до української нації?

-       Які причини занепаду національної самосвідомості і що треба робити народу, аби здобути незалежність і розбудовувати свою держав­ність?

 

На протязі уроку учні досліджують проблеми національної самосвідомості з різних позицій.

 

І.  Трансформувавши біблійний сюжет на український грунт , Франко змалював поневолений рідний народ , який за довгі роки рабства втратив свою національну гідність, перетворившись на інертну масу»

ІІ.   «Добре знаючи менталітет свого народу і його рабську психо­логію, Франко передбачив, які катастрофи чекають українську націю на шляху визволення і створення своєї державності»

ІІІ.  «Змалювавши Мойсея як гідного вождя свого народу, Франко розкриває питання свободи особистості, виховання національної гідності та патріотичних почуттів»

VI. Франко у своїй поемі дає зрозуміти, яким повинен бути народ, аби здобути державність: духовним монолітом, об’єднаним єдиною метою - вибороти свою незалежність.

 

Після  доведення своїх позицій учні погоджюються з тим що, причиною занепаду націо­нальної самосвідомості народу  стала  зневіра, страх, покірність, які й привели  до катастроф на шляху визволення народу й побудови його державності.

   Поема Франка донесла до нас шляхи пробудження націо­нальної самосвідомості народу (любов, віра, незламність, подвиж­ництво), які формують ознаки народу — духовного моноліту, що зможе вибороти свою незалежність (боротьба, усвідомлення досвіду минулих поколінь, стійкість, волелюбність), що спри­ятиме звільненню народу з рабства, породжуючи добро. Дослі­дивши що проблему, ми розуміємо, що національне — це склад­ник загальнолюдського.

На прикладі новели «Камінний хрест» В. Стефаника намагаюся з’ясувати причини еміграції  галицького селянства до Канади , а також виховати любов до Батьківщини, привити почуття національної свідомості і гідності.

 

Мотивуючи учнів на сприйняття уроку задаю запитання :

*               Поясніть значення слів емігрант, еміграція.

*               Які почуття викликає у вас слово «емігрант» і чому?

 

Прочитавши учням вірш Івана Франка з циклу «До Бразилії»,  звертаю увагу на те  , що прототипами головних персонажів були безліч емігрантів , які масово покидали свої домівки в надії знайти долю на чужині . Ця тема була досить близька автору оскільки навчаючись в Краківському університеті Стефаник неодноразово спостерігав важкі прощання з родинами емігрантів на вокзалі.

З невеликої історичної довідки учні довідуються про причини масової еміграції українців .

Після ознайомлення учнів із змістом новели, ставлю декілька проблемних запитань одне з них :

1.     Як ви вважаєте , чи є Іван Дідух патріотом своєї Батьківщини.

2.     Чому Іван Дідух їде до Америки?

3.     Що переважило в Іванові — любов до рідного краю чи любов до дітей? Чи можемо ми за це осуджувати ?

4.     Коли сповідується людина? Чо­му сповідується Іван? (Відчуває страшний гріх — зрада Батьків­щині).

5.     Яку пам’ять про себе на цій зем­лі залишає Дідух?

6.     Що викарбував герой на хресті?

7.     Як складеться життя Івана та його дружини за кордоном? Чи будуть щасливі?

8.     Як ви розумієте образ-символ камінного хреста?

 

Після кожного запитання  учні  роблять детальне дослідження  .

   Роблячи підсумок уроку даю учням запитання :

1.               Яка основна думка твору? Які важливі проблеми порушив автор?

             2.      Чи актуальна проблема еміграції українців у наш час?

 

 

    На уроці з вивчення кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженка звертаю увагу учнів на те,  що автор досить оригінально підійшов до написання твору у хвилю­ючу розповідь про своє дитинство вплів глибокі роздуми, в яких минуле оцінюється з погляду сучасності.

    Варто тут же сказати про своєрідність побудови кіно­повісті. Розповідь ведеться у двох планах. Перший — це дитинство Сашка, його веселі пригоди, перші враження від пізнання світу, гірка доля наддеснянських хліборобів, закоханих у працю; національні звичаї і наївні вірування селян.

    Другий — авторські відступи, пройняті життєстверджуючим оптимізмом, в яких письменник плин минулих років оглядає з вершини своєї людської зрілості, прагне усвідо­мити «свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».

Після роботи із текстом кіноповісті підсумовуючи вивчене можна сказати : «На вербових човнах» авторської уяви ми побу­вали у розкішному світі чудової природи і людських сто­сунків, Довженко не прагне ідеалізувати минуле; він змальовує його типові біди, малоземелля селян, бійки на сінокосі за копицю сіна, смерть дітей від пошесті, облудність церков­ників, пияцтво батька та всі інші явища життя, породжені темрявою і бідністю. В унісон зображеному звучать автор­ські роздуми про безрадісну селянську долю, коли доводи­лось зазнавати «багато плачу, темряви й жалю», а «неяс­ні надії і марні сподівання знаходили собі могилу в горіл­ці і сварках». Тяжка праця була вічним супутником і пра­діда, і діда, і батька з матір’ю.

     Потрібно також розкрити суть людської «помилки» у роздумові про «цілющу криницю минулих вражень». У Довженка це не просте замилування сивизною минулих часів, а гаряча любов «до незабутніх чар дитинства», до людини-трудівника, до національних традицій великого на­роду, до рідної землі.

     Особливо робимо наголос на словах: «сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не ба­чить вона дорогого, небуденного...» Афористично звучать довженківські слова про щастя людини «бачити зорі на­віть у буденних калюжах на життєвих шляхах». Автор­ське резюме: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в май­бутнє».

 

Для бесіди можна запропонувати певне коло питань, наприклад:

1.Що є визначальним у дитячих враженнях Сашка?

2.У чому полягала краса Сашкового батька?

3.Чим приваблюють нас образи Довженкових селян-земляків?

4.Які епізоди кіноповісті вас найбільше схвилювали і чому?

5.Як зображена краса хліборобської праці?

6.Описи яких народних звичаїв вам запам’ятались?

7.Яку роль відіграють авторські відступи у кінопо­вісті?

8.Наведіть картини з твору про бідняцьке життя се­лян. Про що вони свідчать?

            9.Що можна сказати про своєрідність сюжету і ком­позиції    «Зачарованої Десни»?

10.Назвіть художні засоби зображення, притаманні Довженкові.

11.Які спогади з вашого дитинства збудив прочита­ний твір?

12.Поясніть назву кіноповісті.

       Підсумовуючи  вивчене використовуємо вислів М. Рильського, в яко­му розкривається сенс естетичних засад митця, сформу­льована ідея твору: «Зачарована Десна» — це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скор­ботним минулим і з її великим і радісним майбутнім» ^.

     Робимо загальний висновок: Довженко був справжнім літописцем народного життя, натхненним спів­цем людської краси.

 

 

   Уроки української літератури розкривають великі можливості щодо формування на­ціональної самосвідомості юних українців,  виховання їхніх громадянських та патріотичних почуттів . Адже художня література – невичерпне джерело духовного потенціалу як  людства загалом, так і окремої особистості, Б. Степанйшин назвав урок літератури «свя­щенним дійством», коли «кермо планети, є доля людства і його майбутнє знаходиться в руках учителя».

    Розуміючи це. дбаємо, щоб кожен урок літера­тури не тільки збагачував учнів знаннями, а й ніс  гуманістичний заряд вічних цінностей, виховував почуття гордості за рідний край, формував повагу  до державних та національних символів України. Традиційними в нас стали поетичні уроки. Після таких уроків,: бесід з учнями,відкривається новий світ у думках, почуттях та переконаннях наших ліцеїстів. А ми. словесники, переконуємося в тому. що на нас покладена важлива місія бути активними учасниками фор­мування світогляду молодого покоління.

 

 

Виховання на уроках української мови

 

    Не менш цікавими є уроки української мови , на яких я, як словесник можу сформувати в учнів патріотичні почуття .

    Продовжуючи в ліцеї процес вивчення української мови, систематизую  отримані учнем попередньо знання, не забуваючи про виховні можливості  предмету. Українознавча лінія у вивченні української  мови  має реалізуватися через зміст вправ і завдань на уроках. Виховання  національного патріотизму вимагає у  викладача  залучати тексти, різний додатковий матеріал постійно розширювати й поглиблювати найкращі по­чуття. Кожен з підібраних для виховної мети текстів має бути високим зразком. Це стосується споріднених предметів — української мови та літератури. Викладання цих пред­метів повинно бути взаємозв’язаним, щоб викладач  пос­тійно користувався літературним матеріалом художніх  творів на уроках  української мови. Коли вивчаються чи повторюються будь-які граматичні правила (лінгвіс­тична змістова лінія), бажано добирати для їх підтвер­дження приклади із творів найкращого письменства,  ілюструвати вивчений матеріал уривками громадсько- патріотичного спрямування. Кожен педагог  повинен бути майстром своєї справи, патріотом України, тільки тоді можна досягти мети у вихованні в учнів  поняття  патріотизму та любові до Батьківщини.

   Застосування уривків із художніх текстів внесе в урок  мови елемент зацікавленості й учнівської співтвор­чості, надасть більшої емоційної наснаги. Це сприяти­ме більш свідомому, більш осмисленому засвоєнню учнями знань з мови та літератури водночас. Бажано,  щоб такий додатковий матеріал було підібрано перш за все із творів найвизначніших українських письменників — Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, В. Сосюри, П. Тичини, О. Олеся, М. Рильського, Ліни Костенко ...

 

   Тексти патріотичного звучання варто добирати й для  розвитку зв’язного мовлення учнів (комунікативна змістова лінія), під час написання переказів, творів,  статей, висловлювань на морально-етичні чи громадські теми. Такі тексти сприяють усвідомленню учнями  милозвучності і краси української мови, її образності та  змістовності. Процес вивчення мови та літератури має органічно поєднуватися з ілюстративним матеріалом. Ознайомлення учнів з творчістю українських митців  слова, наближує вихованців до нашої національної  духовності, викликає в них почуття гордості за Україну,  яка дала світовій культурі такі яскраві таланти.

       

   На уроках  словесності учні мають змогу пізнати таємниці національ­ної філософії, порівняти сучасні ідеали з народними, поповнити свої знання про традиції, звичаї, обряди своїх предків, збагатити свої  морально-етичні цінності, та культурно-історичному досвід на  здобутках на­роду впродовж багатьох епох. Засвоюючи рідну мову, ліцеїсти  переконуються в багатстві й красі її виражальних засобів, навчаються мислити й го­ворити не тільки правильно, а й красиво.

     Зміст навчання української мови поділяється на чотири взаємопов'язані змістовні лінії :

         мовленнєву;

         мовну;

         соціокультурну;

         діяльнісну.

 

    Соціокультурна змістова лінія мовної освіти найважливіша у формуванні національно –патріотичної особистості  учня. У ній перед­бачено підвищення рівня загальної культури учнів, що сприяє становленню сучасного сві­тоглядного уявлення про суспільство, людину; ознайомленню з основними культурними здобутками рідного нараду і людства; розвиткові духовної сфери особистості, зокрема форму­ванню патріотизму, моральних переконань, розуміння прекрасного.

 

 Щоб сприяти реалізації різних напря­мів патріотичного виховання на уроках мови підбираю відповідні тексти переказів .

 

 

Зразок тексту для  переказ у. 

 

Що таке Україна?

 

    Україна — це земля, де живуть українці. Вона є всюди там, де гомонить наша рідна українська мова й пісня, всюди там, де люди пам’ятають про спільну минулу долю й недолю, всюди там, де люди бережуть давній український звичай, всюди там, де люди хочуть свобідного українського життя. Україна — це великий, багатий і славний колись край. Широко й далеко простягся він — на тисячі дві верст вздовж, близько одну -  впоперек. Від швидкої річки Попраду і болотяного Вепру простягається Україна по далекий, рудими степами оточений Каспій, від гарячого угорського низу й лісових верхів Карпат аж поза рибний Дін, від темних борів Біловезької Пущі аж по вічно кригою скутий Кавказ, від бездонних

боліт Полісся до сонячних берегів Чорного моря. Багато-багато в Україні земель, міст, містечок, сіл. Є в Карпатських горах загоряна Лемківщина, бідна Бойківщина і бадьора Гуцульщина; є під Карпатами багате на сіль і нафту Підгір’я, де лежать старі українські княжі міста Перемишль і Галич; є Розточчя зі славним Львовом, нещасна Холмщина з Холмом; є лісове Підлясся з міцним Берестом, є болотяне Полісся з Пинськом і Мозирем; є стара Волинь з Володимиром і Кременцем, Луцьком і Житомиром; є родюче Поділля з Тернополем, Кам’янцем і Могилевом; є багата на са­довину Бесарабія; є вкрита старими городищами й могилами Київщина з золотоверхим Києвом, гетьманським Чигирином та святою кожному з нас Тарасовою могилою коло Канева; є Чернігівщина, Полтавщина й Харківщина з безліччю давніх козацьких міст; є Донеччина з великими шахтами вугля й заліза; є Слобожанщина, що сягла аж за Дін під Курськ та Воронеж; є давня запорізька земля у Херсонщині, Катеринославщині й Таврії, де на місцях давньої Запорізької Січі «мудрий німець картопельку садить», а над морем розсілись міста Одеса, Миколаїв, Херсон, Таганрог, Ростов; є й татарський колись Крим і підкавказька козацька Кубанщина, Чорноморія й Ставропільщина. Хто перелічить ті міста, містечка, села, слободи, хутори! Хто про них усіх докладно розкаже! Грубезної книги на це треба й не одної! Велика Україна, у півтора рази більше Німеччини або Франції, на третину більше Англії. Та й куди багатша! Було б де розжитись на славу, і дивувався б цілий світ, як то щасливо живеться українському народові.

    Правда! Та й тепер дивується весь світ, але лиш українській неволі, українським злидням! Бо сидить український народ на ланах родючих, на багатствах великих, над величними судохідними ріками й морями, над великими торгівельними шляхами. Та й що йому з того? Від віків різні чужинці пасуться його потом і кров’ю, його хлібом, худобою, його лісом і пасікою, його вугіллям і залізом. А український народ останню, кров’ю прикипілу сорочку для них з плеча здіймає, останню ложку страви їм віддає, сам з голоду й холоду гине або йде в далеку чужину шукати долі: в Канаду, Бразилію, Сибір, Туркестан.

    Чому це так? Чи ті чужинці такі вже нелюди, що не дають жити українському народові?

   Ні! Це ж такі самі люди, як і ми, українці, так само як ми потребують їсти й спати, так само живуть і вмирають, так само кохають і ненавидять. Але вони нам, українцям, були, є і будуть чужі, а кожен найпаче собі добра бажає, хоча би другий на тім мав не знати як потерпати. Це вже такий закон природи: усі мусять боротися весь свій вік за існування своє -  не чуже. Ми, українці, найбільше через нашу незгідливість не могли ніколи успішно боротися проти чужинських впливів. Тому-то в боротьбі за існуваня перемогли нас чужинці й сіли нам на шию.

(547 сл.; за С. Рудницьким)

 

Українські Січові стрільці

  Люди, почувши, що густими колонами суне із залізниці військо, поховалися по льохах, по ярах, дожидаючи судного дня. Одні лише баби, дівчата й діти, що страху не знають, залишилися дома: що Бог дасть, і в віконця заглядають.

    Ось-ось уже вони. Йдуть широким шляхом степовим і в село повертаються. Хто вони? Обличчя не суворі, в очах привіти. Хто це? Які то стрічки жовто-блакитні мають, що це за пісня розлягається дужим, могутнім хором? Слова не чужі... слухайте:

— Гей, видно село, широке село під горою.

   Та це ж наша пісня, наше військо, наші прапори українські!

   Вислані сюди, щоб нещадно карати винуватців, стрільці замість того помагали людям загоювати ті рани, що темний люд завдав со­бі й усьому краєві... Покути й кари за всякі провини тільки в сні ля­кати тих, хто почував гріх за собою.

    Людей не брали на допити, а поводилися, як з нерозумними діть­ми, що в незнанні своєму не відають, що творять...

    Зорганізоване в одне ціле твердою дисципліною та спільним жит­тям упродовж світової війни, Українське Січове стрілецтво, розди­вившись навколо, взялося негайно до праці. Незабаром серед се­лянства розійшлися чутки одні від одних чудніші: вони вчать, вони лікують, вони посилають своїх людей на роботу в поміч удовам і не­дужим. За все платять, поводяться по-людськи. Позаводили крамни­ці, дають людям світло, роздають книжки! Щось небувале робиться.

    Всеобіймаючий дух людяності й щирого братерства справив чудо. Хоч як розбещенй людей по селах останніми подіями, але дух ладу й законності, заведений у стрілецтві, та щирі й справедливі до всіх відносини, заімпонували народові. Сваволя затихла, злочинств не бу­ло, а старі гріхи зостались нерозслідуваними. Та й навряд чи коли діждуться своїх безсторонніх суддів.

    Люди зразу якось підлягли владі новоприбулих і не ставили опо­ру новим запорядженням, зрозумівши, що вони не йдуть на шкоду народові. Між іншим, взяті були під опіку стрілецтва всі парові мли­ни в околиці, власники яких наживались і безконтрольно грабува­ли народ. Була унормована плата за мливо та встановлений одно- фунтовий відсип з кожного пуда зерна для роздачі бідним удовам і калікам. Народові це дуже подобалося, і всі без протесту віддавали свою лепту.

       Доступність і відсутність гордості старшин зробили їх швидко та­кими популярними серед селянства, шо до них посунули люди за порадою у всіх своїх бідах і життєвих пригодах. Так народ, оставле­ний сам собі в темряві, радий, коли йому хто хоче помогти.

      В будинку царської тюрми українські Січові стрільці влаштували величавий концерт. Замало для всіх місця всередині. Майдан цвіте людським натовпом, як луг квітками. А діти обліпили всі щербини в мурах, як горобенята свої гнізда. Що їх цікавить тут? Чи той пра­пор? Чи портрети Тараса й Богдана на сцені, вінками та стрічками перевиті? Чи звуки гімну «Ще не вмерла... », що ллються зі сцени дужою хвилею, виконані хором і оркестром стрілецького гурту? Чи українське слово пориває їх душу, що у всіх на лиці і здивування, і радість, і сльози?

    За чотири місяці пробування січовиків в Україні ми бачили всі можливі заходи, щоб збудити народ з вікового сну, щоб затліти в ньо­му вогник свідомості, національного й людського чуття. Школи, бе­сіди, театральні вистави — все це було енергійно й уміло проведене в життя покинутого інтелігенцією й забутого нашого селянина.

    Події останніх проводів не можеш згадувати бе'з' сліз...

(За Софією Тобілевич)

510 слів

 

 

 

Музей української культури

    Наша рідна українська мова — це основа нашої без­межно багатої культури. Це наш дух, наш космос, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку.

   Врешті-решт — це ми. Зникає мова — зникає нація.

   За довгі роки поневолення України її сусідами, особ­ливо Росією і Польщею, нашій культурі, духовності зав­дано тяжких ран. Всіляко нищив український дух і тота­літарний режим, починаючи з правління «батька усіх ча­сів» і «усіх народів».

  З 20-х років і по сьогоднішній  день я був живим свідком страшної руйнації національної культури як чужин­цями, так і доморощеними яничарами. Руйнувалися наші безцінні святині, палилися українські бібліотеки, безжаль­но витіснялася рідна мова з державних установ, середніх і вищих навчальних закладів. Ярлик «націоналіста» від­разу чіплявся кожному лише за те, що розмовляв рідною мовою. Внаслідок такої «інтернаціоналізації» наш народ вироджувався, був позбавлений знань про власну історію, культуру. Якщо по селах за інерцією ще трималося рідне слово, то міста безжально русифікувалися і денаціоналі­зувалися. Українська культура з року в рік занепадала.

   Велика Вітчизняна війна принесла для неї ще більше лихо. Для посилення русифікації тривало шалене перемі­шування народів. Ще з юнацьких літ я був національно свідомою людиною, глибоко переживав таке становище, з яким не міг змиритися, а тому завжди шукав бодай най­меншої нагоди протидіяти йому. Ще на фронті я дав собі клятву: як тільки залишуся живим, то всі свої сили, енер­гію та кошти використаю для створення такого осередку нашої мистецької, а відтак і духовної культури, де можна було б відкривати українцям очі на багатства нашого дому.

   І от чудом уцілів, повернувся з фронту. І потяглися ро­ки подорожей по всій Україні з метою пізнання, збирання та дослідження зразків скарбів нашої мистецької та побу­тової культури. За 35 років мандрівок я зібрав багату ко­лекцію, створив домашній музей, який став вогнищем від­родження нашої культури та рідної мови.

   Цей домашній музей зіграв для України, як на мене, неординарну роль. Тисячі людей уперше в житті дивилися на те, що вже, здається, було навіки втрачено й забуто. Дивилися й замислювались, у багатьох із них пробуджу­валась національна гордість.

    І мені цей музей дав багато цінного. Перш за все — наштовхнув на думку створити Товариство охорони пам’яток української культури. І насамперед рідної мови, як найголовнішого пам’ятника культури, ідею відродження на­шого етносу, наших безмежно багатих поетичних звичаїв і традицій, які йдуть із глибини віків: величальних пісень, колядок, щедрівок, веснянок, купальських традицій, об­жинкових тощо.

 ( І. Гончар).

 

Козацтво — збройні сили України

   Період розвитку українського військового мистецтва часів козацт­ва, яке розвинулось у збройні сили України, охоплює майже три сто­річчя, починаючи з кінця XV століття. Початок історії збройних сил України безпосередньо пов'язаний з генезисом українського козацтва.

  З середини XIV століття всі українські землі були завойовані іно­земними феодальними державами — Литвою, Польщею, молдавськими та угорськими феодалами. Кримське ханство, що запанувало в півден­них українських степах, у 1482 році прийняло турецький васалітет, а свої грабіжницькі напади перетворило на основне джерело збагачення. Кочів’я ногайських татар, які підкорилися Кримському ханству, на картах позначалися як Дике Поле. Султанська Туреччина утвердилась на Чорному морі і Балканах, оволоділа гирлами Дунаю, Дніпра, Дону і побудувала мережу потужних фортець, намагаючись їх використати як опорну базу для завоювання України, Білорусії, Росії, Польщі,

   На Україні в другій половині XV століття в умовах іноземного Панування посилюється феодально-кріпосницьке гноблення. Українські селяни, найбільш сміливі, мужні, волелюбні, які не хотіли терпіти крі­посницьке ярмо і владу чужинців, розривали пута феодального ладу, виходили з-під юрисдикції феодальної держави і відмовлялися підко­рятися іноземному пануванню. Поодинці, сім’ями, а то й цілими селами тікали з маєтків феодалів і оселялися на спустошених землях понад Дніпром і Південним Бугом. Волелюбних втікачів приваблював незаселений український степ, де вони могли займатися вільно, без феодаль­ного примусу хліборобською працею й особисто розпоряджатися вироб­леним продуктом, а не віддавати його феодалам.

   Перед втікачами розкинулися неосяжні розлоги незайманого степу з його фантастичною родючістю, багатством рослинного та тваринного світу, повноводими річками. Призвичаєні до землі переселенці оралися за плуга і вирощували хліб. Вони годували і випасали худобу, полюва­ли на хижого звіра, займалися рибальством, бджільництвом. Праця цих роботящих людей давала плоди. Виростали хутори й села, були збудовані храми.

   Однак переселенці потрапляли в умови постійного ризику, в атмосферу тривожного прикордоння з Диким Полем. їм доводилося по­всякденно давати відсіч підступним ворожим наскокам ординців і поєд­нувати працю на землі із збройною боротьбою. Цих людей стали нази­вати козаками. Козак у перекладі з тюркської мови означав «вільна, незалежна, озброєна людина». В степу, де оселялись втікачі, складався свій особливий стиль життя. Все українське населення, що мешкало по сусідству з Диким Полем, брало участь у захисті краю. З дитячих ро­ків тут набувався військовий досвід. Козаки гуртувалися на основі вза­ємодопомоги і спільно захищали свої оселі, родини, господарство. Лю­дина тут без зброї не могла існувати. Як писали сучасники, щоб бути готовим дати відсіч підступному нападові ворога, козак тримав в одній руці плуг, в другій — рушницю.

   У Запорозькому війську склалася залізна дисципліна. Найтяжчим злочином вважали зраду козацтву, Вітчизні. Запорозька Січ стає міс­цем, де формуються воєнні таланти, де гартуються сталеві характери, де запалюються патріотизмом серця і сповнюються ненавистю проти всякого гніту. Вона набирає значення своєрідної української військо­вої Академії. Через неї пройшли всі видатні українські полководці, козацькі гетьмани і полковники (За О. Опанович).

 

 

   Формування мовної культури.

Знання рідної мови як державної, турбота про піднесення іі престижу - важливий елемент національної свідомості учнів . 3 цією метою варто використовувати тексти,   які не ляше допомагатимуть закріпити лінгвістичні знання, а й виконуватимуть інформативну функцію.

 

Зразок тексту

 

Велика таїна слів

   Як відомо, взаємини з людьми можуть обмежуватися усмішкою, кивком голови та іншим жестом, але найчасті­ше — це привітання, а далі — жвава розмова або поважна бесіда. Якщо художники мислять образами, музиканти — звуками, учені — поняттями, то всі разом, а з ними й решта людства, послуговуються мовою, словом як основним засобом вияву наших думок. Зрозуміло, не можна навчи­тися думати, не вміючи говорити, і навпаки.

     Що ж потрібно, аби оволодіти вмінням говорити? Певно, знати мову — цього замало, треба ще усвідомлювати, як і про що розмовляти. Опанувати мистецтво спілкування людство намагається здавна. На основі багатовікового досвіду воно виробило основні правила бесіди. І кожне нове покоління вносить у неї свої особливості.

    Ще стародавній філософ Епіктет пояснював, що людина має слухати вдвічі більше, ніж говорити. Мудрець напо­лягав:

*                Краще слухати, ніж говорити.

*                Чому?

Мудрець відповідав :

*                Недарма нам Бог дав один язик і пару вух.

     На початку XII століття на Русі було широко відоме «Повчання до дітей князя Володимира Мономаха», в якому дітям князів та дружинників рекомендувалося вести бесіду таким чином: «У присутності старших мовчати, мудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними собі й молодши­ми в любові перебувати, без лукавого наміру розмовляючи, якомога більше вдумуватися, не шаленіти словом, не осуджувати мовою, не багато сміятися...»

   У XVII столітті у Франції побачила світ книжка, яка згодом стала відомою в усій Західній Європі під назвами «Мистецтво галантних бесід», «Як стати людиною з доб­рими манерами». Не одне покоління, дотримуючись приписів подібних книжок, оволодівало вмінням вести світську бесіду на теми, які ні до чого не зобов’язували: про погоду, лови, перегони тощо.

     Дейл Карнегі пропонує простий спосіб стати найці­кавішим співрозмовником: для цього, по-перше, слід бути уважним слухачем з початку і до кінця розмови, заохочую­чи інших розповідати про себе, бо їх набагато більше цікав­лять свої проблеми, ніж ваші; по-друге, треба приєднатися до погляду співрозмовника. А охочим побесідувати Карнегі дає поради від супротивного: «Якщо ви хочете дізнатись, як змусити людей уникати вас, сміятися з вас поза очі або навіть зневажати вас, то ось вам на цей випадок рецепт: ніколи нікого довго не вислуховуйте. Безперестанку гово­ріть про себе самого. Якщо у вас з’являється якась думка в той момент, коли розмовляв ваш співрозмовник, не чекай­те, поки він закінчить. Він не такий розумний, як ви. Задля чого витрачати час, вислуховуючи його пусту балаканину? Відразу ж втрутьтеся й перебийте його на середині фрази».

    Кажуть, що розумних і приємних співрозмовників так мало передусім тому, що більшість людей думає над тим, що вони хочуть висловити, а не як слід відповідати. Найкмітливіші та найввічливіші лише набирають уважного вигляду, водночас у їхніх очах, на обличчі — неуважність до того, що їм кажуть, прагнення якнайшвидше повер­нутися до того, що самі вони хочуть сказати. Мало хто розуміє, що таке намагання подобатися самому собі — кепський засіб сподобатися іншим чи їх переконати, і що вміння слухати та доречно відповідати — це одна з неод­мінних якостей, притаманних гарному співрозмовнику.

(За О. Корніякою) 456 слів

 

Завдання:

*                Написати докладний переказ тексту.

*                Творче завдання: критично оцінити, чи вміють спілкуватися наші сучасники. На що ви порадили б ровесникам звернути увагу в спілкуванні?

 

 

 Мовні обов’язки громадян

    Мова — запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє. Не ухиляйся від цієї бо­ротьби!

    Захист рідної мови — найприродніший і найпростіший, найлегший і водночас найнеобхідніший спосіб національ­ного самоутвердження й діяльності в ім’я народу. Маєш нагоду бути борцем за свій народ — будь ним!

     Володіння рідною мовою — не заслуга, а обов’язок патріота.

     Розмовляй рідною мовою — своєю і свого народу: скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привілеїв, лукавої похвали.

    Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона — мати.

    Сім’я — первинна клітина нації. Щоб вона не омертвіла й не відпала від національного організму, її має живити культ рідної мови. Тому розмовляй у сім’ї мовою своєї нації. Не вмієш — учись. Прищеплюй дітям ставлення до мови як до святині, найдорожчого скарбу.

     Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову. Ніколи не зупиняйся у вивченні рідної мови. «Усі головні європейські мови можна вивчити за шість років, свою ж рідну треба вчити ціле життя» (Вольтер).

    У твоїй хаті завжди мають бути українські книжки, журнали, газети. Не забудь і про дитячі видання. Хай звучить у твоїй хаті українське слово з теле- і радіоприй­мачів.

      Не будь байдужим до найменших виявів обмежень чи зневаги української мови. Стався до інших мов так, як би ти хотів, щоб ставилися до твоєї рідної мови.

     Бережи своє ім’я та імена своїх близьких від лакейських деформацій за чужомовним зразком. Пестлива форма власних імен, особливо дитячих, не повинна виходити за межі української мови, національної традиції.

     Пам’ятай: найкращі вчителі мови для дітей — це мати й батько.

     У наш час доволі поширені міжнаціональні шлюби. Цілком природно, що в таких сім’ях виникає проблема вибору мови. В ідеалі тут повинні звучати обидві мови, однак не в якомусь змішаному вигляді, а кожна — у своєму літературному варіанті.

   Батьки в таких сім’ях повинні використати обидві мови не просто для спілкування, а як засіб прилучення своїх дітей до багатств духовної культури обох народів.

   Вивчай інші мови. Це дасть змогу не тільки оволодіти ключами до скарбниць духовності інших народів, але й об’єктивно оцінити свою мову, її сильні та слабкі сторони. «Хто не знає чужих мов, той нічого не відає про свою» (Й. В. Гете).

   Знання чужих мов пробуджує бажання працювати для утвердження й розвитку рідної мови, сприяти тому, щоб вона посіла гідне місце серед авторитетних мов світу.

    Нашому поколінню випало складне й відповідальне завдання — відродження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов’язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо! В ім’я нашого народу, в ім’я найвищих ідеалів людства — свободи і справедливості.

(За І. Огієнком) 449 слів

 

Завдання:

*                Написати докладний переказ тексту.

*                Творче завдання: висловити власну думку з приводу того, наскільки актуальною є порушена в тексті проблема.

 

 

«Формування національно вихованої особистості, прищеплення їй віри у власні сили обов'язок викладача української мови та літератури», — пише у своїй книзі «Національна школа — Київська гімназій № 283* директор гімназії В. М. Гнатюк.

    Тому я , прекрасно усвідомлюю, що в умовах сьогодення, коли нівелюються моральні цінності, уроки рідної мови та літератури — це частина ду­ховного життя країни. Українська мова — це вияв мудрості і досвіду нації, вона єднає сучасні поко­ління з попередніми і прийдешніми, це скарбниця духовних надбань народу, запорука його культур­ного прогресу.

    Використовуючи різні форми і методи на­вчання, через елементи народної творчості нама­гаюсь  якнайкраще донести до учнів багатство, мелодійність і красу нашої мови. Мовленнєві взі­рці підбираю такі, зміст яких представляє наці­ональну

 

 

 

Додаток.

 

 

Тема: „ Село моє - колиско моя, доле …“

( Письмовий твір на морально - етичну або суспільну тему)                                                                      

Мета: удосконалювати текстотворчі вміння та навички учнів писати

твір; розвивати їх логічне й образне мислення; формувати моральні переконання українську ментальність; виховувати загальнолюдські моральні якості - любов до рідного краю, повагу до односельців, історії свого села.

Тип уроку: урок зв’язного мовлення.

Обладнання: пам’ятка „Як писати твір...“,  пісня „Моє рідне село“, дидактичний матеріал, відеофільм, словники.

Хід роботи:

І. Установчо - мотиваційний етап

Пісня «Моє рідне село…»

Вступне слово викладача  

вірш Т. Кравчук «Люблю село»

 

Спитаєте за що ? И сама не знаю.

Люблю його я дуже, та й усе.

Можливо, що над ним веселка грає,

Що квітнуть вишні

Й лан дзвінкий росте.

 

Люблю, напевне, за солодку воду,

За спів пташок, за голубу блакить,

За простоту і доброту народу,

Що без труда і дня не може жить.

 

За радість спілкування із землею,

За день погожий й весняну грозу,

За вранішнєє сонце над ріллею,

За кришталеву на траві росу.

 

Люблю, його й це серцем відчуваю

 Не сумніваюсь в цьому ні на мить:

І в відповідь я вас вже запитаю:

Невже ж його ще можна не любить?

 

    Думаю, аналізую й несподівано сама собі говорю: «Та ні - таки.

Нам є чим пишатися й дорожити. Нам є за що любити своє село й своїх односельців». Адже і нині попри всі негаразди й економічні труднощі, у селі живуть прекрасні люди, народжуються, зростають і квітнуть молоді майбутні таланти.

     Отож, шановні учні, як ви зрозуміли, на сьогоднішньому уроці ми будемо з вами говорити про село.

II. Ознайомлення з темою та метою уроку

     У нас сьогодні нетрадиційний урок зв’язного мовлення            „

Написання твору на морально-етичну або суспільну тематику “ 

Як ви здогадуєтесь темою твору вам буде запропонована тема, пов’язана із селом. Але про це згодом, а зараз давайте пригадаємо особливості уроків РЗМ і визначимо цілі сьогоднішнього уроку.

Отож, урок РЗМ вимагає від вас знати:

*                Види мовленнєвої діяльності.

*                Побудову ситуації спілкування, її складові.

*                Особливості стилів мовлення.

*                Структуру типів мовлення.

*                Правила розстановки розділових знаків у простому і складному реченні.

Під час уроку РЗМ ви повинні вміти:

-       Добирати робочі матеріали до визначеної теми.

-       Виділяти і запам’ятовувати основне в прослуханому (прочитаному)          тексті, аналізувати його особливості.

-       Добирати з різних джерел матеріал для твору, систематизовувати його.

-       Добирати стиль відповідній ситуації спілкування, використовувати різні типи мовлення.

-       Осмислювати тему, розкривати її, підпорядковувати висловлювання темі та основній думці.

-       Робити необхідні узагальнення та висновки.

-       Дотримуватися норм літературної мови, формул мовленнєвого етикету та основних правил спілкування.

-       Удосконалювати дикцію, правильне інтонування фрази. Оцінювати власну діяльність і діяльність своїх товаришів.

-       Вміти оперувати мовою фактів.

-       Логічно мислити, творчо уявляти, фантазувати.

-       Тему визначено, цілі визначено, а тепер давайте за тлумачним словником з’ясуємо, що означає морально-етична або суспільна тематика.

Мораль - 1.Система поглядів і уявлень норм і оцінок, що регулюють поведінку людей;

2. У переносному значенні - повчальний висновок з якоїсь події, повчання, напучення.

Етика -  1. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи;

2. Наука, що вивчає мораль.

Етичний -  пов'язаний з етикою.

Суспільний — зв’язаний із суспільством, з життям і відносинами людей у суспільстві.

     Отже, тепер підсумуємо, що означає твір, на морально - етичну або суспільну тематику.

     Ви повинні створити письмову роботу про життя або відносини людей, про їх історію та мораль.

    Нагадую, тематика ваших майбутніх творів - село.

    Але перш, ніж ви будете творити ми пройдемо сільськими стежками, заглянемо в домівки окремих жителів села , перегорнемо сторінки історії села Лісоводи та ваших сіл, звідки ви родом.

      Щоб охопити вище згадані моменти на сьогоднішньому уроці ми будемо працювати за допомогою алгоритмів, (сукупність дій (правил) для розв’язування даної задачі.), які допоможуть нам крок за кроком, виконуючи певні завдання підійти до написання творчої роботи.

            І Алгоритм

        Асоціативне малювання

     Ви уявно повинні переміститись у своє рідне село і спробувати одним реченням, фразою висловити думку з чим, або з ким асоціюється для вас ваше село: можливо, це людина при згадці її прізвища стає зрозуміло про яке село йтиме мова, а може у вас у селі є якийсь дуже відомий пам’ятник архітектури, а ймовірно ваше село асоціюється для вас просто з ставком у кінці вашого городу, у якому ви провели не один щасливий день дитинства.

    Наприклад, Ліси кругом, море зелені, голубінь ставків - це моє село.

Підсумок

 

ІІ Алгоритм 

Хвилинка - дослідження

     Цей алгоритм дозволить Вам познайомитись із походженням та основними історичними подіями двох сіл - Лісовід та Іванковець.

     Дома працювали двоє дослідників - краєзнавців, які підготували історичні довідки про ро історію Лісовід та  Іванковець)

 

        Ви почули цікаві історичні матеріали про Лісоводи та Іванківці, тепер спробуйте дуже швиденько пригадати, що ви знаєте про походження та історію ваших рідних сіл. Напишіть кількома реченнями те, що пригадали у зошит.

 

III Алгоритм

Акторська майстерність

    Вам потрібно розіграти діалог на запропоновану тему, використовуючи діалектизми, тобто ті слова, які вживаються тільки у вашому селі.

 

    Тема: «Знайомство на І курсі»

Поки 3 пари будуть складати діалог, ми піднімемось з вами ще на один щабель і заглянемо до ІV алгоритму, який називається «Народна мудрість»

       Цей алгоритм містить у собі завдання - пригадати, які фразеологізми найчастіше вживаються у Вашому селі.

      Згадаймо, фразеологізми - це стійкі словосполучення. Наприклад, товкти воду в ступі - повторювати одне й те саме; з’їсти собаку - бути досвідченим, ловити гав - бути неуважним, та інші.

       Запишіть кілька у зошит.

       Зачитуємо.

  V Алгоритм

«Аудіювання художнього тексту»

      Вам потрібно прослухати текст і з’ясувати назву літературного твору та його автора.

 

1.     «Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.

              На високих гривах гір кругом зеленіє старий ліс, як зелене море,    вкрите хвилями...»

 (І. С. Нечуй-Левицький «Кайдишева сім'я»).

      2.«... Кругом гори, близькі й далекі, верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок ( обгороджений сінокіс близько оселі), що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний Черемош. По далеких горбах дрімали на сонці самотні оселі...»

                                                    ( М.М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»).

      3. « У жодній енциклопедії світу не знайти нам цієї Зачіплянки. А вона є, існує в реальності. Без звички навіть трохи дивно звучить: Зачіплянка. Хтось колись тут за щось зачепився. І так пішло. В давні, в дозаводські часи було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям... З одного краю селища сага блищить , з другого - облуплений собор біліє. Старовинний , козацький. А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно...»

(О. Т. Гончар «Собор»).

 

VI Алгоритм

 Презентація «Успішна людина»

       У кожному селі є люди, які чимось прославились, стали відомими, досягай певних вершин, стали успішними.

 

     У Лісоводах таких людей чимало, частково, досліджуючи історію Лісовід ви почули про успішну велику Людину, неперевершеного керівника, талановитого хлібороба Г. І. Ткачука. Цій людині Лісоводи завдячують багато чому.

   Значимою постаттю для Лісовід є Депутат Верховної Ради України, генерал - лейтенант А. В. Чикал. Адам Васильович воістину геніальна постать, сильний духом чоловік, який створив себе і від простого петеушника дійшов до найвищих вершин у житті.

    Теклюк В. В. - подільський поет, талановитий учитель, успіх якого в тому, що людина гідно прожила життя і по смерті залишилась жити у своїх творах.

Живуть у Лісоводах багато героїв Соціалістичної праці, мешкає тут чимало цікавих успішних людей.

     Але розповідь моя сьогодні буде про простеньку, скромну, тиху, чарівну, неповторну дівчинку - лісоводчанку, яка так мало прожила, але її короткий вік був яскравим, толковим, гарним і зрештою, по-своєму щасливим та успішним. Я вважаю, що Юля Коцур, а мова піде саме за неї, була дійсно успішною людиною, бо гідно, красиво, щиро, чесно і вірно прожила своє земне життя.

Для цього теж треба мати неабияку силу, талант і вміння, чого часто багатьом з нас не вистачає.

    Юлечка прожила неповних 23 роки, доля вготовила їй страшну невиліковну хворобу, але не дивлячись на це життя дароване дівчинці було не випадково.

Послухайте розповідь нашого колишнього учня Дідули Сергія про Юлю і хай ця розповідь вселить у Вас надію на краще, віру у перемогу добра, та любов до життя.

 

Земний Ангел

 

    Був серпень минулого року. Як сьогодні пам’ятаю 13 число. Зранку було ясно, сонячно, а по обіді небо розкрило свої брами і хлинув дощ. Не дощ, а злива. Цілу ніч і наступного дня злива не вщухала, ридала, ревла громами, плакала великими дощовими краплями.      , -

   Того 13 серпня не стало прекрасної людини, моєї хорошої знайомої Юлі. Того і наступного дня за нею плакало небо, Лісоводи, весь світ.

    Юля була втіленням мужності, доброти, мудрості, терпимості. Доля подарувала їй вcього 23 роки. Це були непрості роки, роки боротьби з важкою недугою, але водночас кожен прожитий день - це віра у добро, маленькі радощі, приємності.

    Скільки ніжності, теплоти крилося у маленькому серці. Всіх любила, всіх жаліла, ніколи не нарікала на долю, ніколи не падала у відчай. Вміла слухати, підтримувати, співчувати, прощати.

   Мала неабиякі таланти - прекрасно вишивала, малювала, танцювала, шила, не дивлячись на свої деформовані рученята та тіло.

    Понад усе любила все гарне, і прагнула до досконалості, гармонії. Коли я згадую Юлю, то часто думаю, що Бог послав на Землю Ангела, настільки вона була ідеальною для земного життя.

      Чому я сьогодні хочу розказати про Юлю? Мабуть через те, що коли бачу людей здорових, сильних, молодих, перспективних, які марнують своє життя спиртним, цигарками, наркотиками в моїй уяві постає тендітна статурою і сильна духом Юля.

    У таких ситуаціях мені думається, як вона із слабесеньким тілом, страшними болями боролася за своє місце під сонцем, де бралося у подільської дівчини стільки сили волі, щоб не існувати, а жити, тішитись життям, радіти йому і у своїй великій біді зуміти бути щасливою.

     Пройшло від того серпневого дня чимало часу, а у моїй уяві так часто виринає Юлин образ.

    Я згадую сьогодні Юлю не тому, що хочу віддати данину прекрасній людині, а тому, що мені дуже хочеться, щоб усі, хто почув мою історію, пам’ятали, що на землі існує добро і зло, є багато прекрасних і жахливих речей, і тільки від кожного з нас великою мірою залежить наше життя, наш кожен день. Мені хочеться, щоб всі, хто почув про Юлю, коли йому буде нестерпно боляче, подумав, як часто думаю я: «Адже вона витримала, змогла, то невже я здамся»!

     І вдалині я бачу усміхнене обличчя Юлі і чую далеке, тихе, ніжне, ласкаве: «Тримайся»!

 

Підсумок: ви почули коротку історію життя Юлі Коцур, успіх якої полягав у тому, що вона міцно трималася і боролася за своє місце під сонцем, гідно, правильно, дуже чесно і гарно прожила своє земне життя.

Зараз Ви маєте дуже швидко подумати, хто на Вашу думку, є успішною людиною у Вашому селі і у чому полягає успіх цієї людини.

Ваші міркування занотуйте у зошит кількома фразами. ( 5 хв.)

Підсумок: кілька учнів зачитують свої записи.

 

 VII Алгоритм

« У творчій лабораторії»

     Цей алгоритм ставить перед вами завдання - складання сенкана.  

     Пригадаймо:

Сенкан - це п'ятирядковий неримований вірш.

Останній рядок може бути окремим реченням.

Сенкан може бути присвячений різним темам.

 

Зразок сенкану

 

1 рядок	Один іменник	Лісоводи
2 рядок	Два і більше прикметники	Красиві, неповторні, рідні
3 рядок	Дієслово чи опис дії - три і більше слів	Надихають, викликають захоплення
4 рядок	Фраза, яка передає особисте ставлення	Люблю рідне село
5 рядок	Один іменник, або ціле речення	Лісоводи ...

 

    Якщо серед Вас є талановиті особистості і Ви вмієте вирішувати, то можете скласти римовану строфу вірша.

 

Тема ваших поезій «Моє село ...»

 

Підсумок (зачитування найкращих міні-віршів).

 

     А зараз я запрошую вас до літературної вітальні, яка гостинно познайомить нас із найбільш яскравими описами села, рідного дому, батьківщини.

 

 VIII Алгоритму

 Відеопроект «Як вас не любити, Лісоводи мої»

 

Моє село - це Лісоводи.

Для мене найрідніша ця земля.

На ній живу, працюю я.

Вода з джерел неначе кришталева.

Повітря світле, мов морське.

А в полі, в полі яка нива.

Неначе сонце золоте!

 

(Під час перегляду відео проекту записуйте влучні слова та вирази)

От ми й підійшли з вами до заключного етапу нашої роботи - написання творчої роботи . Перед вами пам’ятки «Як писати твір на морально-етичну чи суспільну тематику».

 

Давайте пригадаємо основні складові пам’ятки.

 

Отож, Вашій увазі теми творчих робіт:

*                «Як вас не любити...»

*                «Мій образ рідного села».

*                «... — колиска моєї віри, надії, любові».

*                «Моє рідне село...»

*                «... - моя маленька батьківщина»

*                « Куди б не вело нас життя, завжди повертайтесь на свої пороги...»

 

    Ви можете писати в загальному про ваше село, можете торкнутися окремого його куточка, а можете розповісти просто про свою домівку, свою родину. А у кого в селі є, чи були відомі особистості можете повісти світу про них. А на кого справили особливе враження розповіді про Лісоводи - можете писати про край лісів та вод.

     Єдине, на чому прошу акцентувати особливу увагу, що ваш твір повинен нести особливу мораль, та мораль повинна розкриватися за допомогою цілей, які ви поставили у своєму творі.

 

Для зразка творча робота.

 

Додаток

ПАМ'ЯТКА

Як писати твір на морально-етичну

або суспільну тему

*               Вдуматися в тему, сформулювати основну думку висловлювання.

*               Підібрати фактичний матеріал: розповіді про реальні людські долі, про випадки з життя, факти, що зберігають фольклорні твори, або увиразнюють твори мистецтва.

*               Скласти план твору, завбачивши такі структурні елементи: вступ (підведення до теми); головну частину, в якій розкрити тему; кінцівку, яка стосовно твору набуває форму висновку.

*               Підібрати влучні, короткі цитати.

*               Написати твір на чернетці:

а)користуватися різними типами мовлення; обраного стилю   мовлення;

       б)  дотримуватися  композиційної стрункості, пропорційності, частин твору, логічної послідовності у викладі думок;

        в) викладати матеріал переконливо, дбати про доказовість основних положень;

           г)          стежити за грамотністю.

*               Після завершення роботи над чорновим варіантом твору варто удосконалити текст, відредагувавши написане, виправивши помилки та усунувши недоліки.

Переписати твір на чистовик .

 

Додаток

ЛІСОВОДИ

    Лісоводи... їм близько 500 років. Чому Лісоводи? Ясна річ - у всіх напрямках із села витікає вода, село оточене п'ятьма дібровами. За легендою село було засноване українськими козаками. Підтвердженням цього є багато прізвищ нинішніх лісоводчан: Козак, Джура, Ковш.

    З історичних документів відомо, що починаючи з ХVI ст. Лісоводи були закріпачення і належали різним шляхетським родинам: спочатку Вільховським, потім Стадницьким, Раціборським. Останнім владарював у Лісоводах пан Журавський. Донині на території ліцею у Лісоводах знаходиться панський маєток, де до Великої Вітчизняної війни був дитячий будинок, а у 70роках з нього зародилось середнє професійно-технічне училище, яке там і до сьогоднішнього дня, правда, тепер це вже професійний аграрний ліцей, і маєток у ньому є лише пам'ятником архітектури.

   У роки першої світової війни у Лісоводах була дислокована військова частина донських козаків, а лісоводці стали свідками боїв між австрійськими та австро-угорськими військами.

   Радянська влада була  встановлена у селі аж у 1920році, було організовано колгосп «Нове життя».

    Рука голоду торкнулася усіх жителів без винятку. Проте більшість людей вижила. Лісоводи мають свій скорботний список жертв сталінських репресій. Це сприймалося на патріотичній хвилі, як справедлива розправа з «ворогами народу».

   У 1941-1945р.р. доля Лісовід була випробувана війною Понад 3 роки вона зависла зловісною тінню окупації над селом. Були набори до Німеччини, 232 солдати, що не повернулись з фронтів, Борис Сугеров,  Герой Радянського Союзу, що згорів у танку на Курській дузі.

   А потім потяглися довгі роки відбудови, господарювання.

Особлива сторінка в історії Лісовід належить Г. І. Ткачуку, двічі Герою соціалістичної праці, який з 1944 по 1987р. очолював господарство, яке було перейменоване з часом в колгоспі, а потім агрофірму «Україна».

     За роки правління Григорія Івановича село розбудувалось, колгосп став мільйонером (27 млн. карбованців на ті часи було на рахунку колгоспу у Держбанку). Лісоводи стали одним з кращих сіл України. Лісоводи на ті часи відвідували з метою обміном досвіду делегації з Німеччини, Болгарії, США.

1958р. Лісоводи репрезентують сільське господарство Союзу на Всесвітній с/г виставці у Нью-Йорку. «Ткачукова школа», де панувало підприємницька діяльність, де функціонував злагоджений механізм управління та виконання дала вагомі результати.

   Сам Г.І. Ткачук належав до «сильних світу цього», він був делегатом XX, ХХІІ-ХХVІ з'їздів КПУ, депутатом Верховної Ради СРСР нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора іншими державними нагородами.

  Великою мірою і сьогодні Лісоводи завдячують своїм статусом Григорію Івановичу.

    Моє село, неначе маленьке містечко: багатоповерхові будівлі, велика лікарня, спорткомплекс, будинок творчості, одна з кращих шкіл в області, м’ясо бійня, плодоконсервний завод, будинок ветеранів, професійний ліцей, міні-супермаркет.

   Запрошую всіх у гості, є що подивитись, є чим захопитись, є чого повчитись у Лісовід, та лісоводчан.

 

 

 

 

ІВАНКІВЦІ

   Перша письмова згадка про Іванківці належить до ХІVст. Назва села найбільше ймовірно походить від власного імені Іван. Про засновників села ходять легенди. Водній із них розповідається, що на околиці Сатанова жив Іван- бунтар, який був виселений у лісисту місцевість, де і знаходиться нинішнє село.

За іншими відомостями першим поселенцям на даній території став Іван Білик - звідси і пішла назва села.

    До 1793р. село було у складі Польщі, а до 1914р. являлось власністю графів Потоцьких.

    У роки Першої світової війни в Іванківцях знаходився ешелон резерву російського фронту, а на краю села був польовий госпіталь. Донині збереглися залишки кладовища, на якому поховані російські солдати та офіцери.

    У 1905 році у селі відбувся страйк.

    Події жовтневого перевороту не особливого гучно прокотилися селом.

    Голодомор 1932-1933 роки не мав таких страхітливих наслідків як в інших регіонах України, бо місцеве населення часто ходило через Збруч у Тернопільську область, де можна було обміняти, або купити продукти харчування.

    5 липня 1941 року у село вступили фашисти, де перебувало до 24 березня 1944 року. За цей час окупанти розстріляли чимало місцевих жителів. 446 юнаків та дівчат було вивезено у Німеччину на примусові роботи (серед них і моя бабка Євдокія).

   У лісах поблизу Іванковець із місцевих жителів був сформований повстанський партизанський загін ім. Чапаєва, а згодом з'явився інший ім. Ковпака.

    Через Іванковецькі ліси проліг легендарний Ковпаківський рейд.

    Починаючи з післявоєнних часів і до нинішніх днів нічого особливого у селі не відбувалося: відбудова зруйнованого уроки війни господарства, непогані здобутки у сільському господарстві у радянські часи, занепад колгоспного господарства у часи перебудови.

   Нині село поступово відновлює своє господарство. У цьому є посильна допомога Слободяна Олександра В’ячеславовича, батько якого свого часу 15 років очолював місцевий колгосп.

   У селі Іванківці є середня школа , функціонує Будинок культури, частково працює плодоконсервний завод. Донедавна село «вимирало», але на сьогоднішній день спостерігається тенденція повернення окремих людей, які покинули село, окрім того в Іванківцях з'явилося багато киян, які купили собі хати під дачі. Можливо, це пов'язано із тим, що село Іванківці розміщено за 5км. від відомого санаторію Товтри. До речі, зараз у селі ходять чутки, що Слободян О.В. хоче побудувати цілий котедж ний комплекс від Оболоні поблизу села, бо у цих місцях геодезисти знайшли джерело лікувальної води (ймовірно так і буде, адже Іванківці розташовані у зоні, де багато цілющих джерел, неподалік функціонують і комплекси з лікувальною водою Нафтусею).

     Отож, перспектива Іванковець велика.

 

 

 

Додаток

Сценарій літературно-музичного монтажу

« Життя мов спалах»

Героями не народжуються

героями стають на полі бою.

 

Обладнання : мультимедійна дошка,  портрети  Сугерова Бориса, Кильби Василя , Остяка Василя , підсвічники з свічками, звуковий супровід.

Мета: ознайомити учнів з життєвими долями випускників  , які навчалися в різні часи в стінах теперішнього ДНЗ «Лісоводський ПАЛ»: Сугерова Бориса - воїна часів Великої Вітчизняної війни , Кильби Василя-  воїна- афганця,  Остяка Василя - воїна АТО; формувати принципи національно-патріотичного  виховання ;виховати шанобливе ставлення до героїзму людей, які віддали життя за незалежність нашої держави                                                                                                                                                                                                                                                                 

Хід виховного заходу

Учень 1. Сьогодні ми хочемо поговорити з вами про наших випускників , справжніх патріотів своєї Вітчизни , Бориса Андрійовича Сугерова, Василя Івановича Кильбу, Василя Володимировича Остяка.

Учень  2. І хоч вони жили в різний час і не були знайомі між собою їх об’єднувала велика любов до свого краю , вони були патріотами своєї Батьківщини, великими мрійниками  які понад усе  любили свою калинову Україну.

Учень 3.

Лиха прийшла до нас година,

Прийшов важкий жорстокий час,

Поклав ти голову , мій сину ,

За  Україну  і за нас.

Осиротіла вмить родина ,

Дружина, діти і батьки,

Буде пишатись Україна,

Що в неї є такі сини.

Учень 4. Борис Андрійович Сугеров - випускник патронату для сиріт с. Лісоводи.

(На екрані: проектується фото героя з роками життя 1921-1943р.

Лунає уривок з пісні «Вставай страна огромная». На екрані роки 1941-1945рік.

В період Другої світової війни оцінка чисельно втрат в різних роботах суттєво відрізняється, починаючи від 5 млн до 7 млн загиблих громадян тодішньої Радянської України.)

Учень 1. Велика Вітчизняна війна продовжувалася з 1941 по 1945 роки

Учень 2. Він свідомо вибрав собі долю захищати рідну землю від агресора . Подільський сирота з трьохрічного віку залишений без піклування батьків  виховувався в бабусі , тітки, дядька і на кінець в патронаті с.  Стрихівці та с. Лісоводи . Був надзвичайним життєлюбом, закоханим у свою вишневу Україну, її неповторну красу.

(На екрані: фото патронату, став, дуб)

Учень 3. Після закінчення патронату  Сугеров поступає у Саратовське танкове училище і закінчує його за 2-а тижні до початку війни , в звані молодшого лейтенанта призначений командиром роти танків 129 окремої танкової бригади.

(На екрані Саратовське танкове училище . Схема бойового  шляху героя.)

Учень 4. А на війні , як на війні : втрати , поразки, перемоги, відчай, розпач і сподівання . Ціле плетиво людських емоцій і бажань , серед яких мабуть, найбільш вагоме – вижити та перемогти …

( На екрані : фото  бою під Касторним)

Учень 1. В бою за  Касторне Сугеров  Борис Андрійович відзначився надзвичайною хоробрістю , вмінням вести за собою підлеглих , іти першим у бій, хоча першим найважче, досягати поставленої мети . За цей бій  йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

(На екрані : фото Сугерова і зірка героя)

Учень 2. Відійшовши 30 км від Касторного, рятуючи життя радистки Анюти Виноградової , залишеної  в селі, захопленому ворогом,  Борис Андрійович згорів у підбитому танку заживо.

Учень 3. По суті все його життя було боротьбою за життя , яке він пожертвував  за свою Батьківщину . Мати подарувала йому життя , Батьківщина дала крила, він прославив їх безсмертям.

(На екрані: бюст героя розміщений на території ліцею. Фото: учні покладають  квіти до бюста героя ).

Виходить учениця в національному одязі запалює свічку біля портрета Б.А. Сугерова.

Учень 1. Зовсім в інші часи на Тернопільщині у  с. Рашківці у сім’ї колгоспників народилась третя дитина – хлопчик , якого нарекли Василем .

(На екрані фото :дитячі роки Василя . Звучить легка музика)

Учень 2. Виростав хлопчик допитливим . Бог наділив його ніжною ліричною душею , надзвичайно закоханою у музику і рідний край.

Учень 3. Шкільні роки, в теплі батьківської домівки пробігли надзвичайно швидко і Василь  пішов навчатися в Лісоводське ПТУ за  спеціальністю слюсар з ремонту автотранспортного обладнання .

Учень 4 . Він був унікальною особистістю  з великим добрим серцем і щирою душею. До нього тягнулися одногрупники і швидко він став старостою групи, відповідальним і розсудливим, справедливим  і вимогливим до себе та інших.

(На екрані  : фото, де Василь на тракторі та в ремонтній майстерні . Звучить легка музика)

Учень 1. Раділи батьки своєму красеню сину . Вже і в армію прийшла пора проводжати, і не відали, і гадки не мали, що син стане героєм , воїном світла і добра.

Учень 2. Не знав і Вася, що доля поведе його на чужі землі  далекі від звичних українських  пейзажів, чорнобривців і мальв біля хат, верб над ставом , квітучої калини і співу солов’я . У сиві гори Афганістану в найгарячіші його точки , де будуть пекельні сутички  з душманами.

(На екрані :  роки 1979 -1989р)

За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. )

Учень 3 .

Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина,

Проклята чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.

Війна, війна, війна.

Учень 4. Афганська війна…брудна неоголошена. Та хіба війни бувають чистими?!  Будь-яка несе смерть,  каліцтво, вдягає  в жалобу тисячі сердець , на сотні материнських голів накидає чорні хустини. У війни холодні очі , у війни свій рахунок , своя безжальна арифметика …

Учень 1. Нашим солдатам говорили , що вони виконують інтернаціональний обов’язок , тобто захищають братній  народ.  І солдати – юнаки , сліпо обдурені  «наводили лад» у тій країні . Афган  плював їм кулями в обличчя . За що, за які ідеали , за чию Батьківщину , в ім’я якої  мети, загинули тисячі юнаків ? І десятки тисяч були  скалічені .     

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       Учень 2.

Чому ви в мене стріляєте?

Я на цівці свого автомата

несу вам свободу.

Я навчу вас, як треба жити,

я зроблю вас щасливими.

Я приніс вам свободу.

Ось вона – на цівці автомата,

 беріть її,

не бійтеся.

Тільки обережно,

 не обпечіться –

цівка розпечена

до червона…

Невдячні ви люди.                                                                                                                                                                                                                                              

    Так писав Василь Слапчук - учасник боїв в Афганістані усвідомлюючи , що в очах місцевого населення наші солдати були окупантами .

Учень 3.                                                                                                                                                      Важка це праця -  воювати. Щоденні бої та атаки, масові обстріли , щодня дивитися смерті в очі .     Не кожен боєць може витримати пережити ці важкі військові будні. Кожен солдат мріяв про скоріше повернення на Батьківщину . Василеві Кильбі пощастило ще раз, перед  загибеллю, побачити свій рідний край , свою родину. Він отримав відпустку .

(На екрані: фото Василь з батьками біля своєї хати . Звучить легка мелодія)

Учень 4. А після повернення у військову частину на Васю чекали важкі випробовування в горах  Афгану    .

Засипають піски – невблаганно, пекучо і сухо,

А у флягах – ні грама, ні краплі води.

І прицільним вогнем звідусіль огризаються «духи».

Смерть , від нас одведи, одведи…

Учень 1. Поранення було надзвичайно важким смертоносні осколки прошили все тіло, лише кілька хвилин билося серце і затихло навіки.

Учень 2.

Той день , коли твій погляд згас,

І серце перестало битись,

Став самим страшним днем для нас ,

І ми неможем з цим з цим змиритись.

(На екрані : фото могили Василя Кильби)

 

Учень 3.

                                        Важко змиритись

Над шляхом сумують тополі...

І падає сніг на поля іменні.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, що до тебе летять.

Тюльпанами чорними вкрита земля,

У рідні краї повернувся у цвітті.

Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,

А гори від крові слов’янської ситі.

Не можна забути суворої днини,

Зітхають тополі та ранки імлисті,

У матері серце болить щохвилини,

І сльози не сохнуть на листі.

Прийдуть до могил й на поля ветерани

З дітьми і онуками завжди прийдуть

В руках немов вогник – тюльпани,

Афганські події у серці печуть...

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий похмурий граніт.

Наплакалась мати – Вкраїна доволі!

Кажу, щоб почув увесь світ...

(В. Фабрика)

(На екрані портрет В.Кильби)

Учень 4.

На узліссі розцвітали ніжні проліски було 6 березня 1981р.  до рідного краю повертались  лелеки , дзвінко линула весняна мелодія пташиного царства . А із кривавого пекла афганських  гір,  батьки зустрічали свого сина , свого Василечка.

Учень 1. Серце пронизував невимовний біль і жаль, що так рано обірвалось його життя, весна його мрій і сподівань.

Учень 2. Такий юний , такий вродливий , молодий  не встиг навіть закохатись , як пішов у вічність і став для мами незгасною зірочкою в небі.

(Звучить пісня «Чорний тюльпан»)

Учень 3. Не витримало серце матері , ще і року не минуло, як душа її  піднялась в небеса до свого сина , так і стоїть в с. Раштівці поруч  дві могили матері і сина- інтернаціоналіста. 

(На екрані :фото могили В.Кильби, могила матері)

Учень 4. Василь Кильба указом Верховної Ради за мужність і солдатську звитягу був посмертно нагороджений орденом «Червоної зірки»

Виходить учениця в національному одязі запалює свічку біля портрета Василя Кильби.

Учень 1. Нелегко розповідати про людей , які поклали на вівтар незалежності , свободи і територіальної цілісності країни найдорожче, що в них було – своє молоде життя.

(На екрані : 2014 рік початок АТО)

Учень 2. На даний час , на наших очах твориться історія , яку колись опишуть в підручниках, як війну України з Росією, хоч тепер ці події мають іншу назву -  АТО.

Учень 3. Із початком військового протистояння на сході українці переосмислили багато чого із свого життя . Там в зоні АТО, вірність Батьківщині доводять з автоматом в руках , справжню дружбу – прикриваючи спину свого побратима , а любов до Бога – щирими молитвами про мир і спокій в Україні.

Учень 4. Захист незалежності та територіальної цілісності  рідної землі  в усі часи було покликанням  і  обов’язком справжніх чоловіків . Тому коли над Вітчизною нависла загроза і виник кривавий конфлікт , він не міг бути байдужим до долі України .

Учень 1. Він , як десантник, над усе любив небо , його надзвичайну бездонну блакить , а  як хлібороб, був закоханий в лісоводські поля , працелюб , добрий чуйний, а ще хоробрий і  безвідмовний,  таким був Василь Остяк.

Учень 2. Колишній випускник нашого ліцею про, якого відгукуються лише добре,  залишив кермо трактора і став на захист України.

Учень 3. Мобілізували солдата в серпні 2014 року . Без батьківського тепла , турботи і любові залишилось дві милі неповнолітні  доньки і молода дружина.

Учень 4. Вони приходили в сни Василя картинками минулого мирного життя. Життя , яке було до того , як вдарила зі сходу зловіща, нищівна  блискавка війни , чорними хмарами горя і сліз огорнула небо України.

(На екрані: фото Василя Остяка у колі родини)

Учень 1. Не прихильною була доля до Василя , він попав у зловісний Дебальцівський котел, Під шаленими обстрілами з оточення проривалась бригада інженерних військ. Солдат дістав  поранення ноги і снарядом йому відірвало руку . Рани були несумісні з життям і 17 лютого 2015р. Василя Володимировича не стало

Учень 2. Непомірно гірка ціна миру  та незалежності нашої  держави, що гинуть такі вродливі , молоді  бійці української армії  гордість і цвіт нації.

Учень 3.

Із фашистами дід мій колись воював

Батька мого призвали в Афганістан

Воювали, мужніли , чужі землі пройшли

Та додому вернулись і щасливі були

Чи то доля така в нас, чи то в роду мого?

Але я добровільно пішов у АТО

Так назвали АТО , а насправді війна

Чи повернусь живим , я до свого села ?

Там де  верби край ставу  і донечки ждуть

І лелеки на хаті  у батька живуть.

Повернувсь, повернувсь , все стрічало село

На колінах стояло і сльози лило

Бо такий молодий  і вже жінка вдова

В моїх милих доньок більше тата нема,

Всі вернулись живі і  щасливі були

Лиш мені не вдалося минути біди.

Учень 4. Йому було всього 36 . Він загинув лише тому , що був  українцем , що хотів вільно дихати , жити , милуватися синім небом  і вирощувати на  своїй родючій землі хліб. Ні у кого не просити , не ходити з протягнутою рукою , а самому  вирощувати, бо українці не ледарі , не гультяї , а працьовиті люди.

Виходить учениця в національному одязі запалює свічку біля портрета В. Остяку.

(На екрані уривок з похорону)

Учень 1. Тепер мати в горі – печалі , на весь світ несе свою журбу свій відчай.

Від сина залишився горбик землі , встелений квітами пам’яті . Не заросте сюди її стежинка, чи в спеку, чи в негоду , чи в снігові заметілі вона приходить до могили , до свого  дорогого синочка, на розмову , на пораду . Така гірка її материнська доля.

(На екрані : могила Василя)

Учень 2. Скільки ще ця війна в АТО накине чорних хустин на голови українських матерів ? На безвинних , беззахисних дітей - сиріт? Коли ж нарешті до України прийде сонце миру і свободи ? Коли закінчаться ті війни, які з серця матері виривають найдорожче , найсвятіше – дитину.

Звучить пісня «Мамо, прости за чорну хустинку…»

(На екрані слова :

Я гордий тим , що на моїх очах Україна виходить з коми. Мої діти будуть жити в новій Україні . За це не страшно померти.

                                                                                         Андрій Журавленко).

Учень 3. Дух непокори та волелюбності дотепер  живе в  українському народі . Стійкі і сильні духом живуть тут люди . Спадкоємці високої слави  дідів і батьків.

Учень 4. Указом президента за мужність  і солдатську звитягу  Остяк  Василь Володимирович  посмертно нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня»

Учень 1. На фасаді ДНЗ «Лісоводський аграрний ліцей»,  де навчався Василь Володимирович Остяк , відкрито меморіальну дошку , що буде нагадувати новим поколінням земляків про його героїчний  подвиг і самопожертву  заради свободи своєї Батьківщини  та її народу.

Учень 2.

Встала мати Україна,

Сонце засвітила,

Пробудилася народна

 Незнищенна  сила .

Сотні літ нас розпинали ,

Та не побороли,

Бо не вмерла Україна

І не вмре ніколи.

                  Д. Павличко

 

Учень . Героями не народжуються- героями стають. Лише мужнім і сильним дано право на безсмертя. Вічна  і незгасна пам'ять сміливим і вірним синам  України .

Учень .

Горить свіча і пам’яті  сльоза

Додолу з неї капає -стікає.

Земля ридає , плачуть небеса –

Героїв України пам’ятає .

                             Богдан Пісний .

 

Учень .

 Слава Україні !

Героям слава!

(Звучить пісня «Журавлі»)

 

 

 

Додаток

Тема України в творчості Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя Стуса.

 

Мета: провести літературне дослід­ження: що значила Україна для кож­ного поета у його житті, яке місце посідає образ України в їх твор­чості, як через художнє слово поети виражали свої думки й почуття до Батьківщини; виховувати почуття патріотизму, відповідальності за долю України; розвивати образність мовлення, творчі здібності учнів.

Матеріал до уроку:

Василь Симоненко, збірка «Земне тяжіння» (1963 р.), поезії: «Україні» («Задивляюсь у твої зіниці...»), «О земле з переораним чолом», «В букварях ти наряджена і заспідничена», «Земле рідна! Мозок мій світліє», «Лебеді материнства»;

Ліна Костенко (поезії «І засміялась провесінь: — Пора!», «Цавет танем», «Плем’я Тода», «Місто Ур», «Я хочу на озеро Світязь», «В маєтку Івана Сулими»), «Княжа гора», «Берес­течко», «Маруся Чурай»;

Василь Стус (поезії «На колимськім морозі калина...», «За літописом Самовидця», «У цьому полі, синьо­му, як льон», «Як добре те, що смер­ті не боюсь я...»).

 

ХІД УРОКУ

*                Вступна бесіда

-       З чого починається Батьківщина?

-       А з чого ж почалася ваша любов до Вітчизни?

-       Що для вас означає слово «Україна»?

-       Які слова ви поставили б поруч із словом «Україна»?

*                Оголошення теми, завдань уроку

-       Сьогодні ми проведемо літера­турне дослідження:

 

    Тема України у творчості Василя Симоненка, Ліни Костенко, Васи­ля Стуса під егідою вислову «Вірю в майбутнє твоє, Україно!»

    З життям та творчістю цих поетів ви вже обізнані.

   Наше завдання — наблизитися до творчого світу письменників, а са­ме: дослідити, що значила Україна для кожного поета в його житті та яке місце посідає образ України в їх творчості, як через художнє слово поети виражали свої думки й почут­тя до Батьківщини.

*                Актуалізація опорних знань учнів

-       Досліджували творчість поетів групи учнів: літературознавці, літе­ратурні критики, рецензенти, аналі­тики.

-       Отже, що об’єднує творчість цих поетів ?

-       Хто такі шістдесятники?

-       Яким було творче кредо шістде­сятників?

-       Чому поетичне слово шістдесят­ників було найбільш популярним серед інших видів літератури?

*                Наукова розвідка

-       Давайте простежимо, з яких духовних криниць черпав свою синівську любов до Батьківщини Василь Симоненко?

 

Слово надаємо автору.

 

-       Я прожив мало, всього 28 років. Я відійшов у вічність скоріше, ніж долинув до народу стукіт мого сер­ця, зарядженого любов’ю до україн­ської землі. А черпав її, святу синів­ську любов, з тяжкого повоєнного горя народного, з напівголодного дитинства, із згорьованих удови­них сліз баби Онисі, у якої трьох синів забрала війна, із зашкаруб­лих від праці на землі маминих рук та дідових розповідей про історію мого народу. Живила мою любов до України краса полтавського краю, українська пісня:

 

Ті пісні мене найперше вчили

Поважати труд людській і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

 

З нею я ділити завжди буду

 Радощі, турботи і жалі.

Бо у мене стукотить у грудях

 Грудочка любимої землі.

 

Моє життєве кредо:

Я хочу буть несамовитим,

Я хочу в полум’ї згоріть,

Щоб не жаліти за прожитим,

Димком на світі не чадіть.

 

*                Повідомлення літературознавців

 

-       Яке місце посідає образ України у творчості Василя Симоненка?

(Літературознавці роблять висновки що­до збірки «Тиша і грім»).

 

-       Як трактується образ Україні у збірці «Земне тяжіння»?

 

-       Вслухайтесь у ці правдиві слова сина свого народу:

 

Коли мечами злоба небо крає

 І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

                                      («Україні», С. 60)

Україно! Ти для мене — диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

                                    («Україно, п’ю твої зіниці...», С. 86)

Бери мене! У материнські руки

Бери моє маленьке гнівне Я!

                                     («О земле з переораним чолом...», С. 64)

Я живу тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

 Гартував я душу молоду.

                                   («Земле рідна! Мозок мій світліє...», С. 78)

Упаду я зорею,

Мій вічний народе,

На трагічний і довгий ;

Чумацький твій шлях.

                               («Скільки в тебе очей», С. 130)

 

   Автор стверджує, що його життя повністю належить Батьківщині. Бути її сином для поета — це гор­дість і щастя, ніщо не може зупи­нити ліричного героя (водночас і самого автора) на шляху борні за волю та незалежність свого народу.

 

-       Якою постає Україна в поезії «Де зараз ви, кати мого народу?»

(Учениця аналізує поезію, зачитує вірш напам’ять).

Народ мій є!

Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Народ мій є! В його козацьких жилах

Козацька кров клекоче і гуде!

                           («Де зараз ви, кати мого народу?», С. 62)

        Симоненко добре усвідомлює, що замало сентиментальної любові, аби змінити на краще долю Украї­ни, потрібна гірка правда, яка б відкрила очі на самих себе й спо­нукала до дії. Звідси й немилосердні, здається, характеристики та накази. Так, справжня любов не терпить фальші.

Україно! Тебе я терпіти не можу,

Я тебе ненавиджу чуттями всіма,

Коли ти примітивна й на лубок похожа,

Коли думки на лобі у тебе нема.

                         («В букварях ти наряджена і заспідничена», С. 131)

-       Що ж є визначальним для поезій про Україну в Симоненка?

 

Підґрунтям його творчого доробку є:

-       звертання до джерел козацького минулого, історії свого народу;

-       живий діалог з народом, що був поставлений у злиденні, вар­варські умови буття;

-       висока національна самосвідо­мість самого автора.

(Учень читає напам’ять вірш «Задив­ляюсь у твої зіниці». Він написаний у формі монологу ліричного героя до матері –України  й актуально звучить для сьогодення ).

 

-       Симоненко — справжній патріот своєї Вітчизни.

 

-       Які художні засоби використо­вує автор для змалювання образу України? Заглянемо у творчу лабо­раторію поета.

 

Слово беруть літературні критики.

 

    Поезія Симоненка — символ правди художнього слова, вулкан, котрий вибухнув лавиною пророцтв, про­клять на голову катів народу й не­зрадливою синівською любов’ю до Вітчизни.

 

    За словами Дмитра Павличка, «він ніби готував свої думки для бронзо­вих або гранітних літер».

-       Досліджуючи художню палітру творів про Україну, ми звернули увагу на афоризми його поетичних виразів. На них уже зосереджува­ли увагу наші літературознавці. Здається, це філософські виснов­ки про вічні Істини, які, однак, не кожному дано пізнати.

 

-       Його пропагандистський стиль мовлення просто обеззброює, коли ми читаємо діалог з народом або матір’ю-Україною: Звертається поет і до джерел козацького минулого, традицій Шевченка.

 

-       Вражають рішучі інтонації, нака­зові форми, що контрастують з лі­ричним звучанням поезії:

«Одійдіте, недруги лукаві,

друзі, зачекайте на путі»

«Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю».

 

  Привертає увагу олюднення образу України («В букварях ти наряджена і закосичена»).

 

-       Дослідивши художню палітру поезій про Україну, дійшли виснов­ку: всі поезії цієї тематичної групи написані 6-стопним ямбом.

-        

Творчим кредо Василя Симоненка є слова:

 

«Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину».

 

-       Програмним твором досліджу­ваної теми є поезія «Лебеді мате­ринства». На нашу думку, це один із найкращих творів про Батьківщину в українській поезії. Бо й написана вона від імені матері. Це ж яку тон­ку й проникливу душу треба мати, щоб так глибоко й правдиво від­творити світ материнської любові, ласки, ніжності, хвилювань за долю свого сина, навіть уже дорослого. Ця поезія набула серед людей вели­кої любові й пошани. А композитор Пашкевич поклав слова на музику.

 

(Учень читає «Лебеді материнства» або  співають пісню).

 

Так, Василь Симоненко — справж­ній патріот своєї Вітчизни.

 

-       А яких людей вважають патріота­ми Вітчизни?

 

6. Літературознавче дослідження творчості Ліни Костенко

- Справжньою патріоткою України є поетеса Ліна Костенко.

 

-       З яких джерел черпала любов до Вітчизни поетеса?

-       Як вплинула на життя й творчість Ліни Костенко «брежнєвсько-сусловська задуха», яка згодом зміни­ла недовготривалу демократизацію суспільства?

-        

Візитна картка Ліни Костенко

 

   Я, Ліна Костенко, вибрала долю українського поета, поета на той час бездержавної нації. А ще випало бути поетом у тоталітарній суспіль­но-політичній системі, лояльною до якої я аж ніяк не могла бути. Для мене поезія й правда - тіс­но пов’язані між собою. Служити поезії - служити Істині.

(Учениця читає вірш «Доля»).

 

             Доля

Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

        Одні були царівен не гірш,

а другі – як бідні Міньйони.

Хту купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільони.

         Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

        Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

        Я глянула їй в обличчя ясне,

душею покликала очі…

– Ти, все одно, не візьмеш мене, –

Сказала вона неохоче.

         – А може візьму?

– Ти собі затям, –

сказала вона суворо, –

за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.

        – То хто ж ти така?

Як твоє ім'я?

Чи варта такої плати?

– Поезія – рідна сестра моя.

А правда людська – наша мати.

        І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

        Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претенсій нема

до Долі – моєї обраниці.

 

    Правда людська, про яку я писала як про «матір поезії», зовсім не збі­галася з офіційною проголошува­ною «правдою». А час показав: без цієї Правди, на якій я наполягала, не могло бути справжньої Поезії, справжнього Мистецтва. В умовах бездержавності Слово було чи не єдиним оберегом нації.

 

Творчим кредо Ліни Костенко є вислів:

«Поезія — рідна сестра моя.

Правда людська — наша мати».

 

-       Як тема України висвітлена у творчості Ліни Костенко?

 

(Учні розповідають про результати нау­ково-літературного дослідження).

 

      Дослідження її творчого доробку потребує серйозної інтелектуальної роботи.

 

      Тема України є наскрізною темою більшості її поезій.

 

     У творах Ліни Костенко образ «батьківщини» тісно пов’язаний з категоріями «пам’ять і духовність».

    А ідея української державності є ви­значальною для всієї її громадян­ської лірики, зокрема поезій: «Біль єдиної зброї», «Я хочу на озеро Світязь», «І засміялась провесінь: Пора!», «В маєтку Івана Сулими», «Цавет танем», «Плем’я Тода», «Місто Ур», роману у віршах «Мару­ся Чурай», творів «Берестечко», «Княжа гора» та інших. І в усіх цих творах ніби пульсує думка: без влас­ної держави народ перетворюєть­ся просто у населення, позбавлене національної свідомості.

   І ще досить істотна деталь: у своїх творах Ліна Костенко нечасто вжи­ває слова «Україна» та «Батьківщи­на». Проте у всіх її поезіях всі думки й почуття є патріотичними по суті.

Шматок землі.

Ти звешся Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний.

Мій умитий росами, космічний Вічний,

Зоряний, барвінковий...

Коли ти навіть звався — Малоросія,

Твоя поетеса була Українкою!

                           («Біль єдиної зброї»)

 

   Духовність людини обов’язково по­в’язана з її патріотизмом. Напри­клад, аналізуючи поетичні твори, ми звернули увагу на те, що пое­тичні збірки Ліни Костенко від­криваються поезією «І засміялась провесінь: Пора!». На перший пог­ляд, це зовсім не програмовий твір. У ньому нема ні прямих декларацій, ні формулювань власного « творчо­го кредо».

Але чому поетеса саме цією поезією відкриває свої збірки?

 

(Учениця читає вірш і робить ідейно- художній аналіз його).

 

І засміялась провесінь: - Пора! -
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом -
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра -
усі ідуть за часом, як за плугом.

За ланом лан, за ланом лан і лан,
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,
вони уже в тумані - як туман -
усі вже йдуть за часом, як за плугом.

Яка важка у вічності хода! -
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Така свавільна, вільна, молода -
невже і я іду вже, як за плугом?!

І що зорю? Який засію лан?
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Невже і я в тумані - як туман -
і я вже йду за часом, як за плугом?..

    Ця поезія фіксує одну із миттєвостей у житті поетеси, коли вона від­чула причетність до свого народу, відчула себе, своє життя й творчість частинкою його історії.

    Чорним Шляхом у народі називали дорогу з України до Криму, якою нападники вели тисячі невільників у рабство.

    Великий Луг — місце в середній течії Дніпра, ще розташоване нижче острова Хортиця. Тут зароджувалось і формувалось козацтво. Саме тому Великий Луг був символом безпеки й вільності, символом боротьби за волю.

    Ставлячи поряд Чорний Шлях і Великий Луг, поетеса подає своє розуміння української історії, яким судилося йти за плугом. У цей дов­гий ряд своїх пращурів, стає й вона, їй теж іти за часом, як за плугом можна сказати, що в цій поезії ніби закодоване життєве кредо поетеси.

 

   Її твори сповнені якоюсь дивовиж­ною, клекітливою енергією про­тесту проти нищення національ­ного єства будь-якого народу. Так, у поезіях «Місто Ур» та «Плем’я Тода» стверджується думка про необхідність шанобливого ставлен­ня до своєї історії.

Отак воно і йдеться до руїни.

Отак ми й загрузаємо в убозтво.

Є боротьба за долю України.

Все інше — то велике мискоборство.

 

-        Який ідейний зміст поетеса вкла­дає у художню деталь?

 

Учні наводять приклади. Наприк­лад, у творах «Я хочу на озеро Сві­тязь» та « В маєтку Івана Сулими» наявні такі деталі:

 

І голосом дивним, похмурим,

як давній надтріснутий дзвін:

Батурин! Батурин! Батурин!

Лунає мені навздогін.

 

Ліну Костенко називають крити­ки «королевою української поезії». Вона — серце й душа народу.

 

7.     Літературне дослідження творчості Василя Стуса

 

-       Навряд чи існує ще в світі народ, від якого так ретельно відлучали його поетів, як від українського.

 

Починалося це від Шевченка й за­кінчилось Василем Стусом.

Поета можна штучно ізолювати, відняти у нього вітчизну, але ж його поезія все одно дійде до народу.

 

Візитна картка Василя Стуса

 

   Моє життя схоже на спалах -  корот­кий і яскравий. Та й доля моя схожа на Шевченкову. Обох переслідувала імперія - царська й комуністична, обох загнали на заслання із забороною на творчу діяльність. В обох життя обірвалося на півдорозі. (Шев­ченко помер у 47 літ. А я — у 48).

 

   Моя громадська й поетична твор­чість припала на застійні 80-і роки. Я продовжувач традицій шістдесят­ників. Я -  в’язень совісті.

    Борець за права людини, за поганьб­лену національну гідність. Най­більшим злочином для мене було те, що я був українцем, справжнім українцем, любив свою мову, куль­туру, землю й хотів бачити Україну вільною, а не витоптаним полем, батьківщиною яничарів.

 

   Любов до Батьківщині плекалась далеко за її межами. Занепокоєний національною та гуманістичною руїною в Україні, мав мужність під­тримати акцію протесту проти аре­штів української національно свідо­мої інтелігенції.

   Я був небезпечний патріот - один із найактивніших діячів дисидент­ського руху. Радянська влада не по­дарувала мені духовної незламності. За свої переконання мав 10 років таборів особливого режиму та 5 за­слання.

 

Життєве кредо:

 

Ще й до жнив недожив,

Зелен-жита не жав,

Ані недолюбив.

І не жив. І не жаль.

 

8.     Літературна розвідка

 

(Учень розповідає про науково-літера­турне дослідження творчості поета).

    У поезіях «У цьому полі, синьому, як льон», «На колимськім морозі калина», «За літописом Самовидця» автор осмислює причини та наслід­ки національної бездержавності:

 

Стинаються в герці

          скажені сини України,

той з ордами ходить.

          А той накликає Москву.

Заллялася кров’ю всі очі пророчі.

З руїни

Вже мати не встане -

          розкинула руки в рову.

 

Образ України проходить через усю поезію Стуса, про кого б чи про що б він не писав: про матір, чи про дружину, чи про сина, чи про свою самоту, про Мордовію чи Коли­му, про життя чи смерть - скрізь, у кожному слові В. Стуса присутня вітчизна. Образ України допомагав йому бути непереможним.

 

(Учень читає вірш «На колимським морозі калина...» напам’ять).

 

На колимськім морозі калина  

зацвітає рудими слізьми.  

Неосяжна осонцена днина,  

і собором дзвінким Україна  

написалась на мурах тюрми.  

Безгоміння, безлюддя довкола,  

тільки сонце і простір, і сніг.  

І котилося куль-покотьолом  

моє серце в ведмежий барліг.  

І зголілі модрини кричали,  

тонко олень писався в імлі,  

і зійшлися кінці і начала  

на оцій чужинецькій землі.  

 

-       Які висновки ви зробили, дослід­жуючи творчість Стуса?

Досліджуючи творчість поета, ми зробили висновки:

 

-       Василь Стус — прямий духовний нащадок Шевченка.

-       Він глибоко розумів зло тоталі­тарної системи й це розуміння небезпеки бездержавності Украї­ни, що нависла над нацією, зро­било Стуса нездатним до кон­формізму.

-       Боротьба за права людини, за державність України, відстою­вання рідної, мови як державної в умовах тоталітарної системи — це справжній подвиг, який потре­бує осмислення й вшанування.

 

Творче кредо:

 

«Народе мій, до тебе я ше верну

і в смерті обернуся до життя».

 

9.     Підсумок уроку

-       Підсумувавши сказане, які ми мо­жемо зробити висновки про творчість трьох велетнів української поезії?

 

   Творчість Симоненка, Ліни Кос­тенко, Стуса — символ незнищенності українського духу, символ правди художнього слова. Без прав­ди не може бути справжньої поезії, справжнього Мистецтва. Справжній поет — це патріот своєї Вітчизни.

 

10. Завдання додому

 

Написати твір-роздум на тему «Вірю в майбутнє твоє, Україно!»

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Боришевський М. Й. Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості. - Київ, 2000. - 63 с.

2. Боровик О.В. Основні аспекти патріотичної свідомості, як складової свідомості національної // Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Т.УІІІ, част. 9. - К., 2006 - С. 66-72.
3. Боришевський М. Духовні цінності як детермінанта громадянського виховання особистості // Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. - К., 1997.- С. 21-25.
4. Боришевський М. Формули громадянина-творця. Соціально-психологічний портрет особистості громадянина // Світло. - 1998.- № 3. - С. 8-9.
5. В.О Сухомлинський.. Вибрані твори в п’яти томах .//Видавництво «Радянська школа». Київ 1976

6.     Коваль В. Уроки словесності в системі національно- патріотичного виховання (на прикладі кіноповіс­тей О. Довженка «Зачарована Десна», «Україна в огні») // Рідна школа. — 1999. — № 6. — С. 53- 55.