« Життя мов спалах»
Героями не народжуються
героями стають на полі бою.
Обладнання : мультимедійна
дошка, портрети Сугерова Бориса, Кильби Василя , Остяка
Василя , підсвічники з свічками, звуковий супровід.
Мета: ознайомити учнів з життєвими
долями випускників , які навчалися в
різні часи в стінах теперішнього ДНЗ «Лісоводський ПАЛ»: Сугерова Бориса -
воїна часів Великої Вітчизняної війни , Кильби Василя- воїна- афганця, Остяка Василя - воїна АТО; формувати принципи
національно-патріотичного виховання
;виховати шанобливе ставлення до героїзму людей, які віддали життя за
незалежність нашої держави
Хід виховного заходу
Учень 1. Сьогодні ми
хочемо поговорити з вами про наших випускників , справжніх патріотів своєї
Вітчизни , Бориса Андрійовича Сугерова, Василя Івановича Кильбу, Василя
Володимировича Остяка.
Учень 2. І хоч вони жили в різний час і не були знайомі між собою їх об’єднувала
велика любов до свого краю , вони були патріотами своєї Батьківщини, великими мрійниками які понад усе
любили свою калинову Україну.
Учень 3.
Лиха прийшла до нас
година,
Прийшов важкий
жорстокий час,
Поклав ти голову ,
мій сину ,
За Україну
і за нас.
Осиротіла вмить
родина ,
Дружина, діти і
батьки,
Буде пишатись
Україна,
Що в неї є такі
сини.
Учень 4. Борис Андрійович
Сугеров - випускник патронату для сиріт с. Лісоводи.
(На екрані:
проектується фото героя з роками життя 1921-1943р.
Лунає уривок з
пісні «Вставай страна огромная». На екрані роки 1941-1945рік.
В період Другої світової війни оцінка чисельно втрат в різних роботах
суттєво відрізняється, починаючи від 5 млн до 7 млн загиблих громадян тодішньої
Радянської України.)
Учень 1. Велика Вітчизняна
війна продовжувалася з 1941 по 1945 роки
Учень 2. Він свідомо вибрав
собі долю захищати рідну землю від агресора . Подільський сирота з трьохрічного
віку залишений без піклування батьків
виховувався в бабусі , тітки, дядька і на кінець в патронаті с. Стрихівці та с. Лісоводи . Був надзвичайним
життєлюбом, закоханим у свою вишневу Україну, її неповторну красу.
(На екрані: фото
патронату, став, дуб)
Учень 3. Після закінчення
патронату Сугеров поступає у Саратовське
танкове училище і закінчує його за 2-а тижні до початку війни , в звані
молодшого лейтенанта призначений командиром роти танків 129 окремої танкової
бригади.
(На
екрані Саратовське танкове училище . Схема бойового шляху героя.)
Учень 4. А на війні , як на
війні : втрати , поразки, перемоги, відчай, розпач і сподівання . Ціле плетиво
людських емоцій і бажань , серед яких мабуть, найбільш вагоме – вижити та
перемогти …
( На
екрані : фото бою під Касторним)
Учень 1. В бою за Касторне Сугеров Борис Андрійович відзначився надзвичайною
хоробрістю , вмінням вести за собою підлеглих , іти першим у бій, хоча першим
найважче, досягати поставленої мети . За цей бій йому було присвоєно звання Героя Радянського
Союзу посмертно.
(На
екрані : фото Сугерова і зірка героя)
Учень 2. Відійшовши 30 км
від Касторного, рятуючи життя радистки Анюти Виноградової , залишеної в селі, захопленому ворогом, Борис Андрійович згорів у підбитому танку
заживо.
Учень 3. По суті все його
життя було боротьбою за життя , яке він пожертвував за свою Батьківщину . Мати подарувала йому
життя , Батьківщина дала крила, він прославив їх безсмертям.
(На
екрані: бюст героя розміщений на території ліцею. Фото: учні покладають квіти до бюста героя ).
Виходить
учениця в національному одязі запалює свічку біля портрета Б.А. Сугерова.
Учень 1. Зовсім в інші
часи на Тернопільщині у с. Рашківці у
сім’ї колгоспників народилась третя дитина – хлопчик , якого нарекли Василем .
(На
екрані фото :дитячі роки Василя . Звучить легка музика)
Учень 2. Виростав хлопчик
допитливим . Бог наділив його ніжною ліричною душею , надзвичайно закоханою у
музику і рідний край.
Учень 3. Шкільні роки, в
теплі батьківської домівки пробігли надзвичайно швидко і Василь пішов навчатися в Лісоводське ПТУ за спеціальністю слюсар з ремонту
автотранспортного обладнання .
Учень 4 . Він був
унікальною особистістю з великим добрим
серцем і щирою душею. До нього тягнулися одногрупники і швидко він став
старостою групи, відповідальним і розсудливим, справедливим і вимогливим до себе та інших.
(На
екрані : фото, де Василь на тракторі та
в ремонтній майстерні . Звучить легка музика)
Учень 1. Раділи батьки
своєму красеню сину . Вже і в армію прийшла пора проводжати, і не відали, і
гадки не мали, що син стане героєм , воїном світла і добра.
Учень 2. Не знав і Вася, що
доля поведе його на чужі землі далекі
від звичних українських пейзажів,
чорнобривців і мальв біля хат, верб над ставом , квітучої калини і співу
солов’я . У сиві гори Афганістану в найгарячіші його точки , де будуть пекельні
сутички з душманами.
(На екрані : роки
1979 -1989р)
За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими
безвісти. Поранення
і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. )
Учень 3 .
Війна. Чужа.
Неждана. Непотрібна.
Геройство. Біль.
Дочасна сивина,
Проклята чаша
випита до дна.
Жорстока тиша.
Вибухоподібна.
Війна, війна,
війна.
Учень 4. Афганська
війна…брудна неоголошена. Та хіба війни бувають чистими?! Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець , на сотні
материнських голів накидає чорні хустини. У війни холодні очі , у війни свій
рахунок , своя безжальна арифметика …
Учень 1. Нашим солдатам
говорили , що вони виконують інтернаціональний обов’язок , тобто захищають
братній народ. І солдати – юнаки , сліпо обдурені «наводили лад» у тій країні . Афган плював їм кулями в обличчя . За що, за які
ідеали , за чию Батьківщину , в ім’я якої
мети, загинули тисячі юнаків ? І десятки тисяч були скалічені .
Учень 2.
Чому ви в мене стріляєте?
Я на цівці свого автомата
несу вам свободу.
Я навчу вас, як треба жити,
я зроблю вас щасливими.
Я приніс вам свободу.
Ось вона – на цівці автомата,
беріть її,
не бійтеся.
Тільки обережно,
не обпечіться –
цівка розпечена
до червона…
Невдячні ви люди.
Так писав Василь Слапчук - учасник боїв в
Афганістані усвідомлюючи , що в очах місцевого населення наші солдати були
окупантами .
Учень 3. Важка це праця
- воювати. Щоденні бої та атаки, масові
обстріли , щодня дивитися смерті в очі . Не кожен боєць може витримати пережити
ці важкі військові будні. Кожен солдат мріяв про скоріше повернення на
Батьківщину . Василеві Кильбі пощастило ще раз, перед загибеллю, побачити свій рідний край , свою
родину. Він отримав відпустку .
(На
екрані: фото Василь з батьками біля своєї хати . Звучить легка мелодія)
Учень 4. А після
повернення у військову частину на Васю чекали важкі випробовування в горах Афгану .
Засипають піски –
невблаганно, пекучо і сухо,
А у флягах – ні
грама, ні краплі води.
І прицільним вогнем
звідусіль огризаються «духи».
Смерть , від нас
одведи, одведи…
Учень 1. Поранення було
надзвичайно важким смертоносні осколки прошили все тіло, лише кілька хвилин
билося серце і затихло навіки.
Учень 2.
Той день , коли
твій погляд згас,
І серце перестало
битись,
Став самим страшним
днем для нас ,
І ми неможем з цим
з цим змиритись.
(На
екрані : фото могили Василя Кильби)
Учень 3.
Важко
змиритись
Над шляхом
сумують тополі...
І падає сніг
на поля іменні.
Як важко
змиритись, повірити долі,
Дивитись на
сірий, похмурий граніт.
Юнак же
упав, немов зірка із неба,
Упав за далекий Кабул і Герат.
Востаннє ж
тут думав, Вкраїно, про тебе,
І чув
журавлів, що до тебе летять.
Тюльпанами
чорними вкрита земля,
У рідні краї
повернувся у цвітті.
Їх кров
залишилась, де скелі й пустеля,
А гори від
крові слов’янської ситі.
Не можна
забути суворої днини,
Зітхають тополі
та ранки імлисті,
У матері
серце болить щохвилини,
І сльози не
сохнуть на листі.
Прийдуть до
могил й на поля ветерани
З дітьми і
онуками завжди прийдуть
В руках
немов вогник – тюльпани,
Афганські
події у серці печуть...
Як важко
змиритись, повірити долі,
Дивитись на
сірий похмурий граніт.
Наплакалась
мати – Вкраїна доволі!
Кажу, щоб
почув увесь світ...
(В. Фабрика)
(На
екрані портрет В.Кильби)
Учень 4.
На узліссі
розцвітали ніжні проліски було 6 березня 1981р.
до рідного краю повертались
лелеки , дзвінко линула весняна мелодія пташиного царства . А із
кривавого пекла афганських гір, батьки зустрічали свого сина , свого
Василечка.
Учень 1. Серце пронизував
невимовний біль і жаль, що так рано обірвалось його життя, весна його мрій і
сподівань.
Учень 2. Такий юний , такий
вродливий , молодий не встиг навіть
закохатись , як пішов у вічність і став для мами незгасною зірочкою в небі.
(Звучить
пісня «Чорний тюльпан»)
Учень 3. Не витримало
серце матері , ще і року не минуло, як душа її
піднялась в небеса до свого сина , так і стоїть в с. Раштівці поруч дві могили матері і сина-
інтернаціоналіста.
(На
екрані :фото могили В.Кильби, могила матері)
Учень 4. Василь Кильба
указом Верховної Ради за мужність і солдатську звитягу був посмертно
нагороджений орденом «Червоної зірки»
Виходить
учениця в національному одязі запалює свічку біля портрета Василя Кильби.
Учень 1. Нелегко розповідати
про людей , які поклали на вівтар незалежності , свободи і територіальної
цілісності країни найдорожче, що в них було – своє молоде життя.
(На
екрані : 2014 рік початок АТО)
Учень 2. На даний час , на
наших очах твориться історія , яку колись опишуть в підручниках, як війну
України з Росією, хоч тепер ці події мають іншу назву - АТО.
Учень 3. Із початком
військового протистояння на сході українці переосмислили багато чого із свого
життя . Там в зоні АТО, вірність Батьківщині доводять з автоматом в руках ,
справжню дружбу – прикриваючи спину свого побратима , а любов до Бога – щирими
молитвами про мир і спокій в Україні.
Учень 4. Захист
незалежності та територіальної цілісності
рідної землі в усі часи було
покликанням і обов’язком справжніх чоловіків . Тому коли
над Вітчизною нависла загроза і виник кривавий конфлікт , він не міг бути
байдужим до долі України .
Учень 1. Він , як
десантник, над усе любив небо , його надзвичайну бездонну блакить , а як хлібороб, був закоханий в лісоводські поля
, працелюб , добрий чуйний, а ще хоробрий і
безвідмовний, таким був Василь
Остяк.
Учень 2. Колишній випускник
нашого ліцею про, якого відгукуються лише добре, залишив кермо трактора і став на захист
України.
Учень 3. Мобілізували
солдата в серпні 2014 року . Без батьківського тепла , турботи і любові
залишилось дві милі неповнолітні доньки
і молода дружина.
Учень 4. Вони приходили в сни
Василя картинками минулого мирного життя. Життя , яке було до того , як вдарила
зі сходу зловіща, нищівна блискавка
війни , чорними хмарами горя і сліз огорнула небо України.
(На
екрані: фото Василя Остяка у колі родини)
Учень 1. Не прихильною була
доля до Василя , він попав у зловісний Дебальцівський котел, Під шаленими
обстрілами з оточення проривалась бригада інженерних військ. Солдат дістав поранення ноги і снарядом йому відірвало руку
. Рани були несумісні з життям і 17 лютого 2015р. Василя Володимировича не
стало
Учень 2. Непомірно гірка
ціна миру та незалежності нашої держави, що гинуть такі вродливі ,
молоді бійці української армії гордість і цвіт нації.
Учень 3.
Із фашистами дід
мій колись воював
Батька мого
призвали в Афганістан
Воювали, мужніли ,
чужі землі пройшли
Та додому вернулись
і щасливі були
Чи то доля така в
нас, чи то в роду мого?
Але я добровільно
пішов у АТО
Так назвали АТО , а
насправді війна
Чи повернусь живим
, я до свого села ?
Там де верби край ставу і донечки ждуть
І лелеки на
хаті у батька живуть.
Повернувсь,
повернувсь , все стрічало село
На колінах стояло і
сльози лило
Бо такий
молодий і вже жінка вдова
В моїх милих доньок
більше тата нема,
Всі вернулись живі
і щасливі були
Лиш мені не вдалося
минути біди.
Учень 4. Йому було всього 36
. Він загинув лише тому , що був
українцем , що хотів вільно дихати , жити , милуватися синім небом і вирощувати на своїй родючій землі хліб. Ні у кого не
просити , не ходити з протягнутою рукою , а самому вирощувати, бо українці не ледарі , не
гультяї , а працьовиті люди.
Виходить
учениця в національному одязі запалює свічку біля портрета В. Остяку.
(На
екрані уривок з похорону)
Учень 1. Тепер мати в горі –
печалі , на весь світ несе свою журбу свій відчай.
Від сина залишився
горбик землі , встелений квітами пам’яті . Не заросте сюди її стежинка, чи в
спеку, чи в негоду , чи в снігові заметілі вона приходить до могили , до
свого дорогого синочка, на розмову , на
пораду . Така гірка її материнська доля.
(На
екрані : могила Василя)
Учень 2. Скільки ще ця війна
в АТО накине чорних хустин на голови українських матерів ? На безвинних ,
беззахисних дітей - сиріт? Коли ж нарешті до України прийде сонце миру і
свободи ? Коли закінчаться ті війни, які з серця матері виривають найдорожче ,
найсвятіше – дитину.
Звучить
пісня «Мамо, прости за чорну хустинку…»
(На екрані слова :
Я гордий тим , що на моїх очах Україна
виходить з коми. Мої діти будуть жити в новій Україні . За це не страшно
померти.
Андрій
Журавленко).
Учень 3. Дух непокори та
волелюбності дотепер живе в українському народі . Стійкі і сильні духом
живуть тут люди . Спадкоємці високої слави
дідів і батьків.
Учень 4. Указом президента
за мужність і солдатську звитягу Остяк
Василь Володимирович посмертно
нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня»
Учень 1. На фасаді ДНЗ
«Лісоводський аграрний ліцей», де
навчався Василь Володимирович Остяк , відкрито меморіальну дошку , що буде
нагадувати новим поколінням земляків про його героїчний подвиг і самопожертву заради свободи своєї Батьківщини та її народу.
Учень 2.
Встала мати
Україна,
Сонце засвітила,
Пробудилася народна
Незнищенна
сила .
Сотні літ нас
розпинали ,
Та не побороли,
Бо не вмерла
Україна
І не вмре ніколи.
Д. Павличко
Учень . Героями не
народжуються- героями стають. Лише мужнім і сильним дано право на безсмертя.
Вічна і незгасна пам'ять сміливим і
вірним синам України .
Учень .
Горить свіча і
пам’яті сльоза
Додолу з неї капає
-стікає.
Земля ридає ,
плачуть небеса –
Героїв України
пам’ятає .
Богдан Пісний .
Учень .
Слава Україні !
Героям слава!
(Звучить пісня «Журавлі»)
Немає коментарів:
Дописати коментар