Тема. Українська література 1940-1950-х рр. Участь українських письменників у Другій світовій війні. Активізація патріотичної тематики, героїчного пафосу, посилення філософічності літератури. Засилля соцреалізму в мистецтві повоєнного періоду. О. Довженко — видатний кінорежисер, письменник
Мета: ознайомити учнів із літературним процесом
періоду Другої світової війни та в повоєнний час, його особливостями,
зацікавити особистістю видатного митця О. Довженка, спонукати до читання його
творів; розвивати аналітичне мислення, вміння систематизувати й узагальнювати,
виділяти головне, висловлювати власну думку; активізувати міжпредметні зв’язки;
виховувати почуття патріотизму, відповідальності за майбутнє.
Очікувані результати: учні вміють розповідати про літературу воєнного та повоєнного
періоду, її тематику, особливості, тенденції; знають матеріал про життєвий і
творчий шлях О. Довженка, вміють коментувати літературні явища.
Обладнання: «портретна галерея»
письменників, видання їхніх творів, ілюстративні матеріали до біографії О.
Довженка, фрагменти кінофільмів, аудіозаписи.
Тип уроку: вивчення нового
навчального матеріалу.
Хід уроку
I. Актуалізація опорних знань учнів
Аналіз контрольної роботи.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й
мети уроку
Вступне слово вчителя.
«Не було в історії світу, щоб на одну державу падав такий тягар»,— писав О.
Довженко про цей час. Навіть фахівцям тепер важко сказати, хто більше винен у
розв’язанні такого жахливого кровопролиття. Проте кожній свідомій людині точно
зрозуміло, завдяки кому і якою ціною здобуто Перемогу. Самовідданість і
мужність народу, його мільйонні жертви — ось ціна Перемоги. Не стояли осторонь
загальнонародної біди й українські письменники.
Про це ви дізнаєтесь на сьогоднішньому уроці.
ІII. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
Міні-лекція вчителя, опрацювання таблиці.
Початок війни, необхідність боротися із загарбниками згуртувала національні
сили, піднесла патріотичний дух. Частина письменників добровільно пішла на
фронт; мужньо воювали на фронтах та в партизанських загонах, отримували важкі
поранення, мали бойові нагороди, деякі пройшли шлях від рядового до офіцера —
О. Гончар, М. Стельмах, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький та ін. О. Довженко, А.
Малишко, М. Бажан, Л. Первомайський, С. Олійник, К. Гордієнко працювали
співробітниками фронтових газет і на радіо, виборюючи перемогу полум’яним
словом.
Багатьох митців разом із сім’ями було евакуйовано до Уфи та Саратова, де вони
продовжували свою працю, намагаючись внести частку в перемогу над фашизмом. І.
Кочерга, наприклад, написав п’єсу «Ярослав Мудрий» (1944), в основу якої було
покладено ідею згуртованості національних сил. Синівські почуття, сповнені
любові до свого народу, віри в його безсмертя й ненависті до ворогів,
відтворили у віршах М. Бажан («Клятва»), П. Тичина («Я утверджуюсь»), А.
Малишко («Україно моя»), В. Сосюра («Лист до земляків»). Ці твори друкувалися в
листівках, які розкидали з літаків на окупованих територіях.
Звичайно, тоталітаризм і соцреалізм нікуди в цей період не зникли, тому
більшість творів були ура-патріотичними, що продовжували славити вождів, без
яких наш народ самостійно «і кроку не міг ступити». Але жива правда все ж
пробивала собі дорогу в мистецтво.
Письменники, які з різних причин і в різний час опинилися за кордоном, мали
змогу говорити відкрито, на повний голос. Помітну роль у літературному житті
українців відіграло об’єднання МУР (Мистецький Український Рух), членами якого
були І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка, О. Лятуринська та ін. Головні
теми їхніх творів — викриття сталінського тоталітарного режиму. Як приклад
можна навести твори І. Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський», В. Барки
«Жовтий князь», У. Самчука «Марія». Відчутно вразив читача
реалістично-психологічними картинами роман В. Винниченка «Слово за тобою,
Сталіне!». Письменник зумів тонко і правдиво відтворити атмосферу страху,
безправ’я, духовної задухи в СРСР.
Тільки після смерті Сталіна й викриття культу особи настає певна лібералізація
в житті письменників. 1954 року М. Рильський, О. Довженко, А. Малишко виступили
із закликами перенести центр уваги митців на людину, її переживання, радості та
страждання, активніше звертатися до національних традицій.
Перемога в Другій світовій війні, до якої український народ (що б там не говорили
тепер політики сусідньої держави!) доклав величезних зусиль, сприяла зміцненню
його морального духу, піднесенню гордості та національної самосвідомості. Наші
люди в складі радянської армії, рухів опору зарубіжних європейських країн
познайомилися з іншим способом життя — цивілізованих, відкритих для демократії
країн. І це привело до переконання, що після величезних жертв і перемоги
український народ, як і інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення свого
матеріального становища, справедливе демократичне суспільство.
Сталінський режим відреагував на такі настрої посиленням ідеологічного тиску,
репресіями. Ситуація ускладнювалася ще й післявоєнною розрухою та голодом 1947
року. Саме через «цензуру» жорстокі реалії війни, труднощі повоєнного лихоліття
не були описані на сторінках літературно-художніх видань. «Соцреалізм»
зобов’язував лише славити партію та її вождя, під мудрим керівництвом якого (і
тільки завдяки йому!) відбувалися значні успіхи й перемоги.
Однак і за таких несприятливих умов українським письменникам вдалося створити
чимало яскравих та колоритних полотен на зразок трилогії О. Гончара
«Прапороносці», першої частини роману М. Стельмаха «Велика рідня» — «На нашій
землі», «Київських оповідань» Ю. Яновського, гуморесок Остапа Вишні та ін.
Письменники на війні
|
Письменники-фронтовики |
Письменники-партизани,
підпільники |
Загиблі |
Найвідоміші твори |
|
Кореспонденти військових
газет, радіо і т. ін.: О. Довженко, М. Бажан, А. Малишко, Л. Первомайський,
С. Олійник, Я. Галан, П. Паня, О. Копиленко, К. Гордієнко та ін. Воїнами
Червоної армії були О. Гончар, М. Стельмах, Г. Тютюнник, І. Багмут, П.
Воронько, П. Глазовий, А. Дімаров, П. Загребельний та ін. |
М.Вороний, В. Земляк,
Ю.Збанацький |
М. Трублаїні, О. Десняк, К.
Герасименко — на фронтах. С. Тудар, О. Гаврилюк — під бомбардуванням. Л.
Старицька-Черняхівська розстріляна за наказом НКВС. О. Теліга — розстріляна у
Бабиному яру. О. Ольжич — у фашистському концтаборі |
Вірші «Я утверджуюсь!» П.
Тичини; «Любіть Україну» В. Сосюри; кіноповість «Україна в огні» О. Довженка;
цикл поезій «Україна» А. Малишка; драма «Ярослав Мудрий» І. Кочерги; поеми
«Похорон друга» П. Тичини, «Данило Галицький» М. Бажана, «Мандрівка в
молодість» М. Рильського та ін. |
Коментування учнями ключових думок лекції.
Піднесення патріотизму — ідеологічний тиск — паростки правди в українській
художній літературі.
Продовження міні-лекції вчителя.
Однією з найяскравіших постатей у мистецтві ХХ ст. був Олександр Довженко. Не
так багато українських фільмів називають кращими серед 12 кінобестселерів світу;
далеко не кожен із видатних митців удостоюється того, щоб ЮНЕСКО назвало рік
його ім’ям (а саме 1994 рік був роком О. Довженка); не до кожного прислухаються
навіть вожді.
Американці назвали Довженка кращим поетом кіно, греки — Гомером ХХ ст., японці
вважали, що найкращі їхні фільми створено під впливом українського кінорежисера.
Чарлі Чаплін говорив, що слов’янство дало світові в кінематографії одного митця
— О. Довженка.
Ким же він є — Олександр Петрович Довженко? Ось короткі віхи його біографії.
Короткий літопис життя і творчості О. П. Довженка
1894 Народився 10 вересня в
містечку Сосниця на Чернігівщині.
1903 Малого Сашка віддають до Сосницької
чотирикласної парафіяльної школи. Захоплюється читанням.
1907 Зарахований до Сосницького міського
чотирикласного училища. Вчиться відмінно, найбільше полюбляє креслення та малювання.
1911 Вступає до Глухівського вчительського
інституту.
1914-1917 Учителює в м. Житомирі, одружується з
учителькою Варварою Семенівною Криловою.
1917-1919 Вчителює і навчається у ВНЗ Києва —
комерційному інституті та в Академії мистецтв.
1920 Завідує партійною школою в Житомирі,
потім працює секретарем Київського губернського відділу міської освіти, згодом
— комісаром театру ім. Т. Г. Шевченка.
1921-1923 На дипломатичній роботі у Варшаві та
Берліні в консульствах УРСР. Вступає до приватного художнього училища професора
Еккеля в Берліні.
1923-1926 Працює в Харкові в редакції газети
«Вісті ВУЦВК» як художник-ілюстратор та карикатурист. Зближується з діячами
літературно-мистецьких угруповань «Гарт» і «Плуг».
1926 Доля «посилає» О. Довженка до Одеси,
яка в ті роки була колискою українського кіномистецтва. Ю. Яновський був тоді
головним редактором й одразу відчув та зрозумів, що саме кіно — природна стихія
цього романтичного шукача мистецьких скарбів.
У новелі «Історія майстра» Ю. Яновський так скаже про це: «О. Довженко знайшов
те, чого він шукав і чого йому не дала ані берлінська наука, ані перо
журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті та образи, покладені пензлем,
рухаються, живуть, ненавидять і кохають. Його прямування довело його до
правдивих шляхів і до живих обріїв».
1926-1927 Працює режисером на Одеській
кінофабриці. Ставить комедії за власними сценаріями — «Ягідка кохання»,
«Вася-реформатор» (1926), пригодницький фільм «Сумка дипкур’єра» (1927).
1928 Одружується вдруге з відомою актрисою
Юлією Іполитівною Солнцевою.
1928-1930 Творча робота на Київській кіностудії.
З’являються кінофільми «Арсенал» (1928), «Звенигора» (1929), «Земля» (1930).
1930-1931 Туристська подорож за кордон (Франція,
Німеччина, Англія, Чехословаччина).
1932 Великий успіх «Землі» на фестивалі у
Венеції.
1933-1935 Працює на кіностудії «Мосфільм».
Виїздить у творчу подорож на Далекий Схід. Пише кіноповість і ставить фільм
«Аероград» (1935).
1936-1938 Голова Всесоюзної творчої секції
працівників кіно. Організовує в Москві Будинок кіно.
1939 Ставить фільм «Щорс».
1939-1940 Працює в Галичині політпрацівником.
1941 Пише кіноповість «Тарас Бульба».
1942-1945 Живе в Москві. Виїздить на фронт.
Працює спецкором газети «Красная звезда» та співпрацює в газетах
Південно-Західного фронту. Пише нариси й оповідання — «Ніч перед боєм», «На
колючому дроті», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись», «Народні рицарі» та
ін. Створює документальні кінострічки «Битва за нашу Радянську Україну» (1943),
«Перемога на Правобережній Україні» (1944). Пише кіноповісті «Україна в огні»
та «Повість полум’яних літ» (1944-1945), веде щоденник.
1943 О. Довженко завершує кіноповість
«Україна в огні», яку Сталін заборонив друкувати і ставити за нею фільм тому,
що автор у ній не прославляв «вождя народів», а намагався з’ясувати причини
ганебного відступу і колосальних утрат радянського народу у війні. Це був
страшенний удар для митця.
1946-1948 Працює на студії «Мосфільм». Пише
кіноповість «Мічурін» (1946), потім переробляє її на п’єсу «Життя в цвіту».
Ставить документальний фільм «Країна рідна». Готує нотатки епопеї «Золоті
ворота».
1949-1952 Читає лекції у Всесоюзному державному
інституті кінематографії. Написав кіносценарій «Прощай, Америко» (1949), низку
статей з кіномистецтва. Закінчує кіноповість «Антарктида» (1952).
1952-1956 Виїзди на будівництво Каховської ГЕС.
Пише кіноповісті «Зачарована Десна» (1954-1955) та «Поема про море»
(1955-1956), за останню посмертно (1959) удостоєний найвищої державної премії.
Розпочинає писати низку інших кіносценаріїв.
1956 Помер 25 листопада в Москві. Похований
на Новодівичому кладовищі.
1958-1964 Ю. Солнцева здійснює постановку
широкоформатних фільмів за кіноповістями О. Довженка — «Повість полум’яних
літ», «Поема про море», «Зачарована Десна» і «Незабутнє».
Відгуки критиків про літературну спадщину О. Довженка
«Олександр Довженко був
напрочуд широко обдарованою людиною, нагадуючи цим художників доби Ренесансу. З
художниками Відродження, з митцями романтичної школи чи романтичного характеру,
із усіма співцями живого, повнокровного життя його споріднювала і любов до
яскравих тонів, до виразних контрастів, любов до видимого світу з його
безмежною грою кольорів і світлоті-ней, з його трепетною й теплою красою. …Був
він письменником високої сили й високої своєрідності, з глибоким почуттям
драматургічного.
Він був цільним художником, новатором з голови до ніг.
…Його «Зачарована Десна» — це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна
любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але
скорбним минулим…» (М. Рильський)
«Сьогочасна світова культура небагато може назвати митців такого широкого
дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які були притаманні
Довженкові. Самою своєю природою він відкривач, експериментатор, утверджувач
нового, митець, чиї твори, будучи гостро сучасними, водночас були мовби
призначені для майбутніх поколінь — до них, до найдальших прагнув він донести
пристрасті людей свого часу, шквали епохи, її грози, інтелектуально-філософську
напругу.
…З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя народів і людство в цілому, не
гублять у ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вершинну
красу людини.
Мистецьку самобутність його творів не зрозуміти у відірваності від того
національного народного ґрунту, соками якого вони живились, з якого так буйно
виростали.
…Світ дитячої чистоти і святості, що з такою силою вибухнув у «Зачарованій
Десні», він носив його, виявляється, в собі ціле життя, від батьківської
Сосниці починалась його дорога до планети, до людства, про яке він так напружено
думав, для якого так самовіддано й натхненно творив». (О. Гончар)
IV. Закріплення знань, умінь та ндвичок
Творча робота.
Змалюйте психологічний портрет письменника, спираючись, окрім іншого, на його
власні малюнки, автопортрети.
V. Підбиття підсумків уроку
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
— Найглибше враження на
мене справив той факт, що…
VI. Домашнє завдання
Розповідати про розвиток літератури у воєнний та повоєнний час; знати біографію
О. Довженка, прочитати кіноповість «Україна в огні»; підготувати повідомлення
Немає коментарів:
Дописати коментар