Тема:
«Він писав … ніби витесував пам’ятник своєму народу» .
Василь Стефаник. Новела « Камінний хрест».
Мета: розширити і поглибити вміння учнів висловлювати свої думки з
приводу прочитаного, вміння співставляти історичні та літературні факти, робити
висновки та узагальнення;
розвивати соціальну,
полікультурну, комунікативну компетентності; ознайомити учнів з історією
написання новели, розкрити ідейно – художній зміст твору;
виховувати інтерес до історії України, її народу, гордості за свою державу,
прагнення до її відродження, прищеплювати учням шанобливе ставлення до
загальнолюдських цінностей. На
основі віковічних традицій українців сприяти становленню високих
морально-етичних принципів у житті учнів.
Обладнання: підручник, портрет письменника, фрагменти кінофільму
« Камінний хрест»,
презентації учнів, викладачки, ілюстрації до твору, мелодія Огінського
«Прощання з Батьківщиною».
Тип уроку : Урок формування компетентностей.
Хід уроку:
І.
Орієнтація, мотивація діяльності.
Під мелодію палонезу
"Прощання з
Батківщиною" польського
композитора Мі́хала Клео́фаса Оґі́нського
Живуть
землі співучої сини
В Америці, Канаді й Аргентині.
Їм сняться рідні села і лани,
І очі мавок, незбагненно сині.
Летять роки, як сиві журавлі,
Немов журба, сльоза лягла на вії,
І не дає заснути до зорі
Щемлива, наче пісня, ностальгія...
А .
Матвійчук
Шановні учні! Ви прослухали під мелодію
Огінського «Прощання з Батьківщиною»
уривок поезії Анатолія Матвійчука
«Ми – українці».
До
якої думки вас підвела дана мелодія та уривок згаданої поезії?
Отже, сьогодні ми з вами будемо говорити про
еміграцію українців , погортаємо
сторінки історії та спробуємо усвідомити трагедію народу, якому не було місця
на рідній землі у кінці ХІХ- початку ХХ століття. Допоможуть нам у цьому
український письменник Василь Стефаник роки життя якого припадають на кінець ХІХ
століття початок ХХ століття і сучасна письменниця Марія Матіос.
Василь Стефаник і Марія Матіос – між
ними ціле століття, але це титани літератури, які вийшли із Західної України.
Вони сміливо і рішуче відкинули правила політичної обережності й суспільних
табу, здійснивши мандрівку в наше жорстоке історичне минуле та
не менш болюче сучасне.
Марію Матіос часто порівнюють із В.
Стефаником, називаючи її Стефаником в спідниці.
Але не можна проводити абсолютні паралелі між творчістю цих двох
письменників. Стефаник у творі «Камінний хрест» змальовує родину, яка змушена
шукати кращої долі на чужині, не знаючи, що їх там чекає. А Марія Матіос у
творі «Армагедон уже відбувся» описує страждання старого батька, який чекає
свою доньку – заробітчанку із Греції.
До вашої уваги «Діалог крізь століття»
між Василем Стефаником та Марією Матіос:
Стефаник: Багато хто називав мене «поетом загибаючого села. Але я писав те,
що серце співало. Кажуть, що я песиміст. Але це неправда. Я оптиміст. Але коли
я знайшов у ваших творах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і
світити, як зорі,— то це оптимізм».
Матіос: Василь Семенович, пишучи про душевні страждання Івана Дідуха Ви знали, що
чужа земля – далека могила, бо рветься ота невидима пуповина, якою український
селянин з’єднаний зі своєю землею, краєм. У ваш час українці покидали землю в
пошуках кращої долі, але в своїй душі нестримно рвалися до рідної оселі, землі.
Пройшли роки. І я, письменниця сучасності,
в своїй новелі розповідаю про сьогоднішніх трьох синів-круків , які
злетілися до вмираючого батька, аби з металошукачами знайти скарби, а також 18
тисяч євро, які батько складав, бо ані копійки не витратив із того, що
надсилала йому дочка. Світлана поїхала на заробітки в Грецію, але у своєму
листі вона пише, що там, на грецькій землі, за кожною справою стоїть свій Бог.
Батько розчулено читає зворушливого листа дочки і ще більше розуміє, яких
помилок наробив.
Стефаник: Справді,
українських емігрантів чекала невідомість, а Україна навіки втрачала сотні
тисяч розумних і талановитих дітей. І це була трагедія. Але найбільша трагедія
у ваш час, коли руйнуються сім’ї, любов, довіра, сподівання на краще життя на
Україні.
Матіос: Такий жорстокий і нещасний тепер
час, коли люди однієї землі змушені змагатися одне з одним. Та чи
збережуть вони цю пам’ять, якщо Армагедон уже відбувся?
Тож хай кожен з нас розумом своїм і серцем
зрозуміє і відчує всі ті труднощі, які сьогодні випали на долю України, зуміє
пережити їх, зуміє повірити в щасливе майбутнє рідного краю, народу.
Стефаник: Тож любіть Україну, дбайте про неї,
Вона – наша мати. А
матері - не вибирають.
Викладач . Так, причини еміграції
українців за кордон ті самі що в минулих століття, що тепер. Можливість виїзду
за кордон для багатьох сімей стала важливою складовою стратегії виживання.
Зла доля у різний
час і через різні причини розкидала українців по далеких світах. Зараз за
межами України проживає їх близько 10 млн.:
Давайте переглянемо статистику сьогоднішньої української
діаспори:
В Америці,
зокрема у
Європі:
в США – 1 200 000 чол. в Польщі – 600 000
в Аргентині – 220 000 у Румунії – 300
000
у Бразилії – 155 000 у Словаччині
– 150 000
у Парагваї – 12 000 у Франції –
35 000
в Уругваї – 10 000 у
Великобританії – 35 000
у Венесуелі – 3 500 у Німеччині
– 22 000
у Бельгії – 5 000
в Австралії
– 35 000
в Австрії – 6 000
у Н. Зеландії –
500
в Угорщині – 3 500
2. Актуалізація опорних
знань, навичок і умінь.
Що ж змушує наше населення емігрувати , які причини
виникли у 21 столітті, що змусили націю залишати свій рідний край і в такій
кількості виїхати за кордон? Які віхи історії пройшла українська еміграція? - Давайте послухаємо:
На початку 90-х років ХХ століття в
Україні склалося тяжке економічне становище. Багато фабрик і заводів почали
затримувати виплату заробітної плати, а деякі підприємства і зовсім
закривались. Ці причини і ще багато інших змусили наших земляків покинути рідну
землю і сім'ю, шукати більшого заробітку за кордоном. Цими країнами стали
Італія, Португалія, Греція, Іспанія...
Нелегка доля чекала заробітчан за кордоном —
приниження гідності, зневага, торгівля людьми, використання людей тільки як
дешевої робочої сили.
Жахливий парадокс: найродючіша у світі українська
земля могла б прогодувати всю Європу, а для українців її не вистачало.
Українська
діаспора – це також і нащадки емігрантів, представників інтелігенції, які
виїжджали, щоб уникнути переслідувань та арештів уряду царської Росії, пізніше
– сталінського радянського уряду. Сьогодні українці виїжджають за межі
Батьківщини, в основному, щоб заробити кошти на краще життя своїм дітям, щоб жити багатше самим.
Трошки
історії: після революції 1848
року Галичина, Буковина та Закарпаття були найбіднішими в Європі. Ці землі
залишалися внутрішньою колонією Австрійської імперії. Промисловість, торгівля
були слабо розвиненими. Бідняки
розорювалися, а куркулі скуповували за безцінь їх землю. Малоземельні селяни
орендували землю у багатіїв, що стало найпоширенішою формою експлуатації на
Західній Україні. Розорені селяни, не знайшовши роботу у містах, вирушали на
заробітки в Чехію, Угорщину чи взагалі за межі Австро-Угорщини
На
початку ХХ століття почалася еміграція українського населення в Америку.
Причинами такого явища стало безземелля
та малоземелля, безробіття, нестерпні податки, хронічне голодування.
Окрім того, селянство виїжджало на сезонні
заробітки до Німеччини, Чехії, Румунії,
Данії, Франції, Бельгії та у прикордонні російські губернії,США, Канади.
Закарпатці
першими розпочали еміграцію до США ще у 70-х роках ХІХ століття. На кінець ХІХ
століття українська громада в США нараховувала 200 тисяч чоловік, українська громада Канади – 24 тисячі. Протягом 1890
– 1910 рр. тільки з Галичини виїхало 300 тисяч українців.
В історії
української еміграції визначають чотири хвилі переселенського руху.
q Перша хвиля
(кінець XIX століття — початок Першої світової війни). Емігрували до США,
Бразилії, Канади, Аргентини, Австралії, Нової Зеландії. Причини еміграції:
економічні, соціальні, політичні.
q Друга хвиля
(період між Першою і Другою світовими війнами). Зумовлена поєднанням
соціально-економічних та політичних причин.
q Третя хвиля
(кінець Другої світової війни). Викликана політичними мотивами. імміграції з переміщених
осіб; (силоміць виселені)
q Четверта хвиля — так
звана «заробітчанська» (з 1990 років). Причини — економічна скрута перехідного
періоду в Україні.
Початок еміграції
галицького селянства за океан до Канади
має точну дату.
Василь Юричко
подає її так: «7 вересня 1891 року Пароплав “Орегон” пришвартувався у порту
“Галіфакс”, на канадському березі Атлантичного океану. На берег зійшли двоє
українців — Василь Єлиняк та Іван Пилипів, галицькі селяни із села Небиліва,
що в теперішіній Івано-Франківській області. З них і прийнято вести відлік
початку української еміграції до Канади».
ІІ.Цілепокладання
Повідомлення теми, мети
уроку.
Ми з’ясували причини сьогоднішньої еміграції,
ознайомились з історією української еміграції. А зараз ми переходимо до теми
нашого сьогоднішнього уроку, яка звучить : «Він писав … ніби витесував пам’ятник
своєму народу». Василь Стефаник. Новела «
Камінний хрест».
Вам додому було завдання
ознайомитись із змістом новели Василя Стефаника «Камінний хрест». На
сьогоднішньому уроці ви дізнаєтеся про
психологічне розкриття теми еміграції у новелі, історичну основу твору, багатозначність
символічних образів та сюжетно – композиційні особливості новели.
ІІІ. Цілереалізація.
1. Вивчення нового
матеріалу.
Викладач .
Минають роки і століття, відходять у небуття покоління
людей, змінюються їхні вірування і звичаї, а “Камінний хрест” не перестає
хвилювати нас драмою людського серця. Чому? Риторичне запитання, чи не так?
Вашій увазі пропонується «Інтерв’ю журналіста
з Іваном Дідухом».
Журналіст: «Шановний
Іване, розкажіть про вашу тяжку працю на горбі.»
Іван Дідух: «Відколи я став газдою, відтоді мав усе лиш
одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Шкодуючи коня я тяг воза на пару з
ним аж жили випирали. Працював не покладаючи рук та не шкодуючи свого здоров’я
, але таки моя виснажена, не родюча земля почала давати гарні врожаї.
Журналіст: «Іване, як
і чому вас називають у селі?»
Іван Дідух: «Мене кличуть у селі Переломаним. Маю у поясі
хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. А
сталося це зі мною тоді коли я вийшов на свій горб у дуже жаркий день і мене
обвіяв холодний вітер. Від цієї пригоди я ходив усе зігнутий у поясі, а люди
прозвали мене Переломаний.»
Журналіст: «Чому ви не
хочете їхати до Канади?»
Іван Дідух: « Я певен, що Канада - це могила для мене і
дружини. Ми зроблені люди, слабкого
здоров’я і нема ніякої впевненості, що зможемо добратися до Канади живими. А ще
у мене таке відчуття ніби разом із своїм горбом я залишаю на Україні і душу.
Журналіст: «Іване, що
ви залишили після себе на рідній землі?»
Іван Дідух: « Камінний хрест зі своїм та жінчиним ім'ям, що
поставив я на глиняному горбі, який усе своє життя обробляв тяжкою працею. Цей
хрест – пам’ятник страждань сотень тисяч галицьких українців, що їх злидні
погнали за океан.
Ви прослухали інтерв’ю
журналіста з Іваном Дідухом, головним героєм новели «Камінний хрест»,
взнали його відношення до життя, до трагедії
виїзду до Канади.
А
зараз ми з’ясуємо сюжетно-композиційні особливості твору.
Тема новели “Камінний хрест”- еміграція за океан галицького селянства на межі XIX
й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до
Канади).
Ідея - єдність селянина з рідною землею. Любов до простого
народу , співчуття знедоленим, віра в їхній духовну велич.
Проблематика
твору:
-
Віковічний зв'язок із рідною землею;
-
Сумлінна праця як вияв народної етики й моралі , як
обов’язок, єдиний засіб і виправдання
буття селянина.
-
Зубожіння народу, що спричинило масову еміграцію за
океан.
Жанр
твору: психологічна новела
(студія, тобто художнє дослідження душі головного героя).
Історія написання твору: «Камінний хрест» – єдиний відгук Стефаникового серця на трагічні для
українського народу події, що відбувались у його краї на межі ХІХ – ХХ століть.
Ще навчаючись на медичному факультеті Ягеллонського унівеситету, Стефаник бачив
на Краківському вокзалі жахливі картини від’їзду емігрантів, які викликали в
його серці біль, співчуття, відчай. Про це він писав у листах до О.Гаморак,
О.Кобилянської.
У січні 1899 року В.Стефаник пише О.Кобилянській: «Нині досвіта на
двірці краківськім було 800 душ емігрантів… Насамперед виділи би-сте сотки
синіх спечених губів, потім кололи би Вас у серце ріжнобірвні очі діточі –
попідпухали, як коли би синявою водичкою намокли. Далі виділи би-сте тисячі
брудних висохлих ярочків по лицях від сліз, а далі чули би-сте захриплий голос
бесіди руської… Чули би-сте, як багато маленьких чобіток гримає по камінню, -
се перші чобітки у хлопців і дівчаток; йдуть, говорять «очима» і оглядаються
все на чобітки, що ніколи не мали.
Потім ще виділи би-сте, як мами
бігають з плачем за пропавшими дітьми, як пани їх штурхають, як вони ридають…
Поїзд рушає, жінки і чоловіки чіпляються єго, поліція і жандарми відкидають їх,
як галушки, а вікна в поїзді розпадаються і кавалками спадають на пероні. На
пероні лишаються жінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без
жінок. Шалений плач, ломання рук і прокльони.
Чую їх біль, всі ті нитки, що
рвуться між їх серцем і селом, і мені рвуться, чую їх біль і муку».
Співзвучними з листами В.Стефаника є
рядки віршів І.Франка з циклу «До Бразилії»
Залізним шляхом стукотять вагони,
А в них гуде, шумить, пищить, мов
рій,
Дитячий плач, жіночі скорбні стони,
Важке зітхання і гіркий проклін,
Тужливий спів, дівочії дисканти,
То не питай: Се поїзд – звідки він?
Кого везе? Куди? Кому вдогін?
Се – емігранти.
Коли побачиш на пероні десь
Людей, мов оселедців тих, набито,
Жінок худих, блідих, аж серце рвесь,
Зів’ялих, мов побите градом жито.
Мужчин понурих і дітей дрібних,
І купою брудні, старії фанти
Навалені під ними і приних,
На лицях слід терпінь, надій марних,
Се – емігранти (І.Франко. «До
Бразилії»).
В основу новели «Камінний хрест»
покладено дійсний факт. Стефан Дідух (у творі – Іван), односелець письменника,
емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест, який і понині
стоїть на найвищому горбі в Русові.
Класичний сюжет
має такі елементи:
- експозиція — вихідні відомості про
героїв, які вмотивовують їхню поведінку в умовах конфлікту;
- зав’язка — подія, що кладе початок
конфлікту;
- кульмінація — найвищий момент у
розвитку дії;
- розв’язка — подія, що розв’язує
конфлікт;
- епілог — повідомлення про події
після розв’язки.
Композиція
Навела складається із семи розділів.
Експозиція : передісторія життя
героя – умотивування причин вибору Івана Дідуха
Довідуємося
про долю головного героя.
«Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі
газдою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем.
Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і
нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не
потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником.
То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако
і на коні, і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки
моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі. Догори ліз кінь як
по леду, а Івана як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила
напухала йому на чолі. Згори кінь виглядав, як би Іван його повісив на
нашильнику за якусь велику провину, а ліва рука Івана обвивалася сітею синіх
жил, як ланцюгом із синьої сталі.»
Зав’язка: усвідомлення Іваном того, що тяжка праця на землі
не дає матеріального добробуту:
-
Піддавшись
вимогам дружини і синів, Іван дає згоду на виїзд до Канади;
-
Запрошує повну
хату гостей на прощання
«Гостей у Івана повна хата, газди і газдині. Іван
спродав усе, що мав, бо сини з жінкою наважилися до Канади, а старий мусив
укінці податися.
Спросив Іван ціле село.»
«Гадав-сми, що вас за стів пообсаджую, як прийдете на
весілє синове, але інакше зробилоси. То вже таке настало, що за що наші діди та
й тати не знали, то ми мусимо знати. Господа воля! А законтентуйте ж си, газди,
та й вібачєйте за решту»
3
Розділ
Розвиток
подій :
-
Безперервні зміни душевного стану Івана;
-
Запрошення селян для прощання;
-
Іван розповідає
про причини , які спонукають виїхати
(земля не прогодує сім’ю ), хоча й переконаний , що це стане загибеллю для
нього та дружини.
«Цего би ніколи не було, якби не вона з синами. Сини,
уважєєте, письменні, так як дістали якесь письмо до рук, як дістали якусь напу,
та як підійшли під стару, та й пилили, пилили, аж перерубали. Два роки нічо в
хаті не говорилоси, лиш Канада та й Канада. А як ні достинули, як-єм видів, що однако
ні муть отут на старість гризти, як не піду, та й єм продав щодо крішки. Сини
не хотє бути наймитами післі мої голови та й кажуть: "Ти наш тато, та й
заведи нас до землі, та дай нам хліба, бо як нас розділиш, та й не буде з чим
киватиси". Най їм бог помогає їсти тот хліб, а мені однако гинути. Але,
газди, де мені, переломаному, до ходів? Я зробок — ціле тіло мозиль, кості
дрихлаві, що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш! »
«А тож бог не гніваєси на таких, що землю на гиндель
пускають? Тепер нікому не треба землі, лиш викслів та банків. Тепер молоді
газди мудрі настали, такі фаєрмани, що за землев не згоріли. А дивіть-ко си на
ту стару скрипку, та пускати її на гиндель?! Таже то дуплава верба, кини
пальцем, та й маком сєде! Та гадаєте, що вона зайде на місце? От, перевернеси
десь у окіп та й пси розтєгнуть, а нас поженуть далі і подивитиси не дадуть!
Відки таким дітем має бог благословити? Стара, а суди ж!»
«Бог знає, як з нами буде... а я хочу з тобов перед цими
нашими людьми віпрощитиси. Так, як слюб-сми перед ними брали, та так хочу перед
ними віпрощитиси з тобов на смерть. Може, тебе так кинуть у море, що я не буду
видіти, а може, мене кинуть, що ти не меш видіти, та прости ми, стара, що-м ти
не раз догорив, що-м, може, ті коли скривдив, прости мені і перший раз, і
другий раз, і третій раз.
Цілувалися. Стара впала
Іванові на руки, а він казав:
— А то ті, небого, в
далеку могилу везу... »
Кадри
фільму(51.27-52.41)
Кадри фільму(53.27-54.
29)
4 Розділ
Розвиток подій :
-
Іван Дідух
зізнається односельцям , що поставив хрест на горбі;
-
Обіцянка старого
Михайла
«Ви
знаєте, що я собі на своїм горбі хресток камінний поклав. Гірко-м віз і гірко-м
го наверх вісаджував, але-м поклав. Такий тєжкий, що горб го не скине, мусить
го на собі тримати так, як мене тримав. Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити
Стулив долоні в трубу і притискав до губів.
— Так баную за тим горбом, як дитина за цицков. Я на нім вік
свій спендив і окалічів-єм. Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав, та й взєв
з собов у світ. Банно ми за найменшов крішков у селі, за найменшов дитинов, але
за тим горбом таки ніколи не перебаную» .
«— Іване, куме, а лишіть же ви туск на боці, геть єго
відкиньте. Ми вас усе будемо нагадувати, раз назавше. Були-сте порєдний
чоловік, не лізли-сте натарапом на нікого, нікому-сте не переорали, ані
пересіяли, чужого зеренця-сте не порунтали. Ой, ні! Муть вас люди нагадувати та
й хреста вашого на світу неділю не минуть.»
Кадри фільму(54.30-55.17-57.34)
5 Розділ
Розвиток
подій :
-
Різні розмови гостей ;
-
Спів Івана та Михайла
« В шум, гамір, і зойки, і в жалісну
веселість скрипки врізувався спів Івана і старого Михайла. Той спів, що його не
раз чути на весіллях, як старі хлопи доберуть охоти і заведуть стародавніх
співанок. Слова співу йдуть через старе горло з перешкодами, як коли би не лиш
на руках у них, але і в горлі мозилі понаростали. Ідуть слова тих співанок, як
жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерлій землі, а воно раз на раз
зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими берегами, як перед смертю.
Іван та й Михайло отак співали за молодії літа, що їх на
кедровім мості здогонили, а вони вже не хотіли назад вернутися до них навіть у
гості.
Як де підтягали вгору яку ноту, то стискалися за руки, але
так кріпко, аж сустави хрупотіли, а як подибували дуже жалісливе місце, то
нахилювалися до себе і тулили чоло до чола і сумували. Ловилися за шию,
цілувалися, били кулаками в груди і в стіл і такої собі своїм заржавілим
голосом туги завдавали, що врешті не могли жадного слова вимовити, лиш:
"Ой Іванку, брате!", "Ой Міхайле, приятелю!"»
6 Розділ
Кульмінація : танець Дідухів
передає духовну кризу героїв
-
Родина готується
щоб вирушити у дорогу;
-
Іван і Катерина
танцюють аж поки сини не припинили танок;
-
Дружина ридає на порозі домівки яку покидає навічно.
«Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара
плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату
розірвало — такий був плач. Жінки заломили руки і так сплетені держали над
старою Іванихою, аби щось ізгори не впало і її на місці не роздавило. А Михайло
ймив Івана за барки, і шалено термосив ним, і верещав як стеклий»
«Ймив стару за шию і пустився з нею в танець.
— Польки мені грай, по-панцьки, мам гроші!
Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже
гадки пустити її живу з рук.
Вбігли сини і силоміць винесли обоїх із хати».
Кадри фільму (1.05.30- 1.07.15)
7 Розділ
Розвязка : персонажі
вирушають із села
- Село випроводжає
Дідухів ;
- Іван показує
Катерині хреста й каже
«Аж як усі зупинилися перед хрестом, що Іван його поклав на
горбі, то він трохи прочуняв і показував старій хрест:
— Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не
біси, є і моє, і твоє...»
Кадри фільму (1.07.55) -відправа
Символічною є і назва
новели «Камінний хрест». Назва неоднозначна. Що ж вона символізує?
(Заслуховуються думки учнів.)
-
Символ втраченої Батьківщини.
-
Пам’ятник тисячам українців що поїхали в світ шукати кращої долі.
-
Пам’ятка про себе .
-
Хрест — символ непосильної, нелюдської праці.
-
Хрест пов'язаний з образом «далекої могили».
Міні – диспут
- Еміграція була
порятунком чи тільки пошуком порятунку?
- Чи є камінний хрест
пам’ятником українській нації?
-
Еміграція – це зрада чи необхідність, прагнення людини до самореалізації?
-
Як на вашу думку, склалася доля Івана Дідуха, що є прототипом Стефана Дідуха?
·
Документальні
дані свідчать, що Стефан Дідух, прототип Івана Дідуха, приїхав до Канади
навесні 1899 року і прожив там 12 років, але туга за рідним краєм не минала.
Помер він 29 січня 1911 року в місцевості Гіллі Ярд на 75 році життя. Тіло його
поховане на чужині, а душа залишилася в Україні, біля отого камінного хреста. Я
дуже б хотіла, щоб ви на сьогоднішньому уроці зрозуміли психологію галицького
селянина к. ХІХ – п. ХХ ст.., душевний стан
емігранта, трагедію розлуки з рідною землею. Детальніше розкриємо
внутрішній стан головного героя, пов'язаний із переселенням до Канади, з’ясуємо
причини еміграції, попрацюємо над особливостями образів – символів у новелі
«Камінний хрест».
2. Узагальнення та
систематизація знань.
1.
«Художня
галерея».
-
Розгляньте
репродукції картин.
-
Наскільки
художникам вдалося відтворити те, що змалював письменник?
2. Створити
« Асоціативний кущ»
|
Горб |
Хрест |
Дідух |
|
Життя ·
Важка праця ·
Рідна земля ·
Страждання ·
Надія ·
Віра ·
Любов |
Пам’ять
Печаль
Туга за рідною землею
Важка доля
Смерть у чужому краї |
Прізвище символічне. Дідух
– сніп, урожай, землероб, достаток, щаслива доля. Це те, чого не вистачало
Івану та його родині. Це те, за чим він відправився у далеку дорогу – дорогу
в один кінець. |
|
|
|
|
3.
Інтерактиввна вправа « Займи
позицію»
Чи буде
щасливим Дідух у чужому краї?
|
ТАК |
НІ |
|
Якщо він змусив родити безплідний горб, то вкладатиме всі сили і в
далеку, але родючу землю, йому допомагатимуть сини |
Його на чужині ніхто не чекає, у нього немає стільки коштів, щоб
придбати великий шматок землі, він не зможе забезпечити свою родину |
4. Літературний
диктант. Продовжте речення.
1.Івана
Дідуха в селі всі кличуть … Переломаним.
2.В
спадок від батька Іванові дістався … горб.
3.Коня
Іван запрягав у під руку, а сам себе в…борозну.
4.До
церкви Іван Дідух ходив лише….на Великдень.
5.
«Спросив Іван ціле село», щоб … попрощатися.
6.Істерично
виконував Іван Дідух зі своєю дружиною танець… польку.
7.Іван
Дідух у щасливе життя на чужині … не вірить .
8.Трагедія
Івана Дідуха в тому, … що він змушений був покинути рідний край.
5.
«Фразеологічна хвилинка».
-
Поясніть
значення фразеологізмів :
Нести
свій хрест – змінена
євангельська фраза: «І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповщина
зване, по-гебрейському Голгофа» (Іван., 19:17).; терпляче переборювати
труднощі, незгоди, все те, що стало неминучим у чиємусь житті; покірність долі.
Гнути
спину — важко працювати
(синонім: гнути горба).
Рвати
жили (руки, силу) — дуже важко, над
силу працювати.
Рук
не чути — дуже втомитися,
перенапружитися від надмірної праці.
Товктися
як у ступі — дуже багато,
виснажливо, інтенсивно працювати, виконувати якусь метушливу роботу.
Точити
[свій] піт — тяжко працювати
на кого-небудь.
Тягти
лямку — виконувати
важку, неприємну роботу; виконувати певний вид роботи, працювати в певній
галузі (синонім: тягти воза).
У
ярмі ходити — тяжко працювати, зазнаючи утисків, гноблення від когось.
(Розповідь
про хрест).
У
Альберта Камю( французького поета) є поезія “Привид хрестів”, у якій
ідеться про те, як один чоловік роздумував над своєю важкою долею. Одного
разу йому приснився сон, що опинився він посеред дивовижної галявини, де було
багато хрестів. І тут підходить до нього Господь і каже: “Ти хотів легкого
хреста, он – бачиш, скільки їх, іди і вибери один по своїй ноші.”. Ходив
чоловік, придивлявся до них, бачив дивовижної краси хрести золоті і срібні, але
жоден з них не підходив йому. І раптом трапився йому маленький дерев’яний.
Зрадів чоловік, бо якраз по ньому був цей хрест. А коли добре придивився, то
побачив там своє ім’я.
Отже, кожен у цьому житті несе свій хрест. Велетням духу
роковано впродовж усього свого життя нести хрест вселюдської муки.
Підсумок уроку
Отже, трагедія Івана Дідуха в новелі «Камінний хрест» спонукає нас замислитися над сенсом життя,
долею України і власною долею. І хоч новела
написано більше століття але причини через які люди покидають рідну
домівку залишаються ті самі.
Можливість виїзду за кордон для багатьох сімей
стала важливою складовою стратегії виживання сьогодні.
Багато людей доля
закинула за межі України. Але вони ніколи не забувають рідну землю і думками
завжди линуть до неї.
У кожної людини що проживає так далеко від України, є чи не
найтяжчий камінь – туга за всім, що є рідне. Не залишайте Неньки в біді, бо
совість, як і перша любов, завжди про себе в біді нагадає.
Трагедія, що відбулася
століття тому в хаті героя новели Василя Стефаника Івана Дідуха, у його
зболеній душі, душах сотень тисяч галичан, спонукає нас замислитися над сенсом
життя, долею України власною. Висновок робіть самі. Я лише хочу застерегти:
якщо наважитеся на вирішальний крок, робіть його розважливо, бо тільки в ріднім
краї навіть дим солодкий та коханий. І немає на світі іншої України, немає
другого Дніпра.
Я думаю що пісня, яку ви зараз прослухаєте налаштує вас на позитив і залишить у ваших
душах радість, тепло і сподівання на краще майбутнє в Україні.
Пісня
«Ми –українці».
ІV. РЕФЛЕКСІЯ
1. На
уроці я дізнався…
2. Мене
вразила…
3. Трагедія
Івана Дідуха в тому, що…
4. Я
зрозумів, що справжній рай…
|
Як я працював(ла)? |
Бали( від 0 – до 2) |
|
1. Працював(ла) за змістом новели , наводив(ла) цитати,
приклади на
підтвердження своїх думок. |
|
|
2.
Чітко характеризува(ла) «художню галерею». |
|
|
3. Творчо працюва(ла) у групі (
асоціативний кущ). |
|
|
4. Правильно написав(ла)
литературний диктант. |
|
|
5. Брав(ла) участь у «
Фразеологічній хвилинці». |
|
|
6. Висловлював(ла)
чітке бачення під час виконання
завдання вправи «Займи позицію». |
|
|
7. Загальний
бал: |
|
Оцінювання здійснюється за 12-бальною шкалою. За кожне питання: від 0– до 2 балів
VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Створити паспорт
твору
Паспорт
твору В.Стефаника
1. Історія написання: _________________________________________
_________________________________________________________________
2. Рік створення: ______
3. Напрям: ___________________________________________________
4. Літературний рід: ________
5. Жанр: ____________________________________________________
6. Тема: _____________________________________________________
7. Головна ідея: ______________________________________________________
8.
Сюжет і композиція: ______________________________________
9. Герої твору: _______________________________________________
10. Символічні образи: ____________________________________________________________
_
11.
Час подій:
__________________________________________________________
12. .Місце подій:_____________________________________________
Немає коментарів:
Дописати коментар